fbpx
Україна
“Я не сплю ночами. Якби у мене був шанс поїхати туди, я б поїхав”: Родичі захисників Маріуполя розповіли про їхній подвиг

“Я не сплю ночами. Якби у мене був шанс поїхати туди, я б поїхав”: Родичі захисників Маріуполя розповіли про їхній подвиг

Майже два місяці українські військові в Маріуполі відчайдушно борються в нелюдських умовах із ворогом, який в кілька разів перевищує в людській силі. Двоюрідна сестра одного з них Олена Нікуліна чекає на брата Максима додому, щоб сказати, що пишається його подвигом.

Володимир Василюк, чий син також захищає Маріуполь на підприємстві “Азовсталь”, визнає, що українським воїнам не вистачає боєприпасів. Він готовий поїхати на допомогу до сина та його побратимів, але такої можливості немає.

Олена каже, що вона ставила собі питання, як вона поводитиметься, коли прийде повідомлення про те, що її брата Максима вже немає, але відповіді на це у неї немає, а лише кидає у сльози.

Жінка працює у волонтерському центрі, відправляючи пакунки з усім необхідним на фронт. Вона робить це, зокрема, заради Макса, який зараз відрізаний від отримання допомоги. Він перебуває на “Азовсталі”, продовжуючи воювати з рос армією майже без запасів їжі, боєприпасів та ліків. Майже місяць Олена не мала з братом зв’язку, але на тижні вдалося провести коротку розмову.

“Він ніколи не говорив нам про реальні умови, напевно, не хотів нас засмучувати. Але у них дуже мало їжі та медикаментів, а лікувати поранених солдатів стає все складніше”, – каже жінка.

Російські війська продовжують брати в облогу місто, оскільки воно має величезне політичне значення для президента РФ. Він хоче піднести своїм громадянам взяття Маріуполя як перемогу до 9 травня. Максим – один із тих, хто відмовився здатися в полон загарбникам та пообіцяв оборонятися до кінця.

“Я ніколи б не подумала, що мій двоюрідний брат стане справжнім героєм України та Маріуполя. Очевидно, це дуже гірке почуття гордості в тому сенсі, що він перебуває в небезпечній для життя ситуації. Я мрію про той день, коли він повернеться, і я зможу сказати йому про це”, – зауважила Олена.

Володимир Василюк постійно підтримує зв’язок із сином Данилом, який також перебуває на “Азовсталі”. Чоловік стверджує, що нашим бійцям не вистачає боєприпасів, але вони не хочуть залишати підземелля заводу, де все ще перебувають поранені солдати та цивільні особи.

“Я не сплю ночами. Якби у мене був шанс поїхати туди, я б поїхав. Не думаю, що місто вартує втрати його життя. Але хлопці зробили свій вибір. Можливо, це моя вина, що він пішов до армії, тому що я завжди брав його на тренування і готував до цього. Його головною метою завжди було – зробити нашу країну кращою”, – заявив Володимир.

Слава Україні!

Слава ЗСУ!