Я почекала годинку, поки син з цією Сашею додому заїде, а згодом набрала Олега. – Ти чим думаєш? На не здоровій жінці надумав одружитися? Та на неї навіть лячно дивитися. Навіть не уявляю, яку вона тобі дитинку подарує, – протараторила я і вимкнула телефон. Олег мене, звісно, не послухав. Йому вже п’ятдесятка на носі, а лелека так і не прилетів. А недавно я дізналася ще одну новину.
– Вони з Ларисою прожили разом чотири роки! – каже Ольга Яківна. – Лариса дівчина гарна, вона мені одразу сподобалася: ввічлива, гарна, господиня чудова. Мені здавалося, що в них стосунки дуже серйозні.
– І що розбіглися?
– Я навіть до ладу не зрозуміла, що між ними сталося. Потім син мені сказав, що надумав одружитися. Я була така рада, я ж думала, що на Ларисі. Я їх у гості запросила, щоб все обговорити. Я тоді стіл накрила, а коли вони прийшли, то я ледве на ногах встояла. Відчинила двері, а син із якоюсь дівчинкою прийшов. Вона ростом невелика, худенька така і дві кіски. Син мені каже: “Мамочко, познайомся це Саша, ми заяву до РАЦСу подали”.
Дружині двадцять два роки, а синові Зіни Петрівни тридцять три. Жінка вважає, що це дуже велика різниця у віці. Під час знайомства мати дізналася, що наречена сина – алергік. З усього, що приготувала мати майбутньої невістки, їсти не можна було нічого, за винятком чорного хліба та зелених яблук.
– Усі мої старання було витрачено в порожню, а я ж пів дня біля плити стояла. Я була дуже засмучена, але не алергія невістки тому причина. Я їм тоді сказала, що якщо хочуть, то нехай звичайно відзначають. Я коли вони пішли годинку почекала, а потім зателефонувала синові і запитала навіщо йому така дружина – не здорова. Якщо вона так погано почувається, то яку ж вона дитину тобі подарує? А потім подумала, що якщо сама дівчина така дивна, то які ж у неї батьки.
Звісно, Олега думка матері не цікавила. Молодята розписалися і почали жити у квартирі, яка дісталася синові від батька.
– Квартира крихітна, чого там гріха таїти, але двом там місця більш ніж достатньо. – каже свекруха. – Олег поступово там хороший ремонт зробив, меблі купив, побутову техніку. Я думала, що вони спочатку поживуть, притруться один до одного, а коли подумають про дитину, будуть розширюватися.
Час минав, а молоді не збиралися мати спадкоємців.
– Спочатку я мовчала і нічого не питала про дітей, але через шість років почала їм ставити запитання, коли вони мене онуками порадують. Син тільки-но відмахнувся і сказав, що це не моя справа. Я вирішила поцікавитися у невістки, вона відповіла, що вона не може ощасливити чоловіка.
Олегу сорок шість, дітей у них із Олександрою немає і не передбачається. Та дружина молодша за сина і їм ніби поспішати поки що нікуди, але вони вже практично все перепробували, навіть цю дорогу процедуру робили кілька разів, а лелека все не прилітає. Грошей витратили дуже багато, а результату – нуль.
– Олег мене завжди заспокоював, мовляв, мам нема чого хвилюватися все в нас вийде, але останнім часом і він здався. Я так думаю, що в нього вже ніякої надії не залишилося, а йому скоро п’ятдесят. Він нормальний чоловік і йому дитину хочеться. Сусідські діти на ньому гронами висять, а він із ними так весело возиться, що я словами не передам. Мені навіть важко на все це дивитися.
– А всиновити чи удочерити не пробували?
– Син про це навіть не хоче говорити. Я йому днями запропонувала влаштувати побачення з донькою подруги, вона йому давно подобалася, то він і чути про це не бажає, каже, щоб я на лізла не в свою справу. А як це не моя справа, якщо я про онуків мрію. Він мені каже, що у них буде дитина їм її якась інша жінка виносить.
– Я йому тоді сказала, що навіть якщо не враховувати морально-етичну сторону цієї дії, ти уявляєш скільки це коштуватиме. А він мені цілком спокійно відповідає, мовляв, уявляю і починає перераховувати вартість всіх обстежень та аналізів, які потрібно буде пройти і зовсім не в районній клініці. Я у сина запитала, де він збирається на це все брати гроші, а він мені відповів, що, швидше за все, продасть квартиру.
Олег чудово розуміє, що шанси дружини подарувати йому дитину рівні нулю, а тому потрібно до вирішення цієї проблеми кардинально підійти.
Олег уже виставив своє житло на продаж. Коли я поцікавилася де вони з дитиною збираються жити, то син відповів, що коли дитина на світ з’явиться вони порахують скільки залишилося і може куплять хоча б невеликий будиночок у селі.
Ольга Яківна каже, що всі заробітки сина йдуть на лікування дружини, він навіть автомобіль купив, щоб її клініками возити. Невістка тричі на рік у санаторіях відпочиває.
Маму ця новина дуже здивувала, бо за їхнім розцінками син отримує середню зарплату і надії на те, що його заробітки збільшаться, немає жодної. Потрібно хоча б зберегти те, що вже є. Спадщини ні синові, ні його дружині чекати нема звідки, за винятком квартири Зіни Петрівни, а тому матері дуже неприємно буде знати, що син зі невісткою чекають на її швидкий відхід, щоб перебратися до її квартири.
А як ви вважаєте те, що задумав Олег – це не хороша ідея, чи цілком нормальне рішення для чоловіка, який готовий на все аби зробити свою жінку щасливою?
Фото ілюстративне
