Я сама з Рівненщини, але вже 10 років на заробітках в Італії, а обидві дорослі дочки, Настя й Катя в Україні зі своїми родинами.

Звичайно, я протягом цих років навідувалася додому, вони у мене в гостіх були не раз. Але повертатися зовсім я не збираюся, мій дім вже більше тут, у Вероні.

Я пропонувала їм приїхати, коли все почалося в Україні, допомогла б тут влаштуватися. Але вони відмовилися.

Та ось почали мені обидві дзвонити десь пару місяців тому майже щодня, і все з одним питанням. Скаржаться одна на одну. Я не витримала і поїхала додому, щоб розібратися

Дочки по черзі дзвонили мені до Італії і скаржилися одна на одну, я поїхала додому, щоб розібратися.

А справа, власне, ось в чому.

Останнім часом, як я вже сказала, у моєму житті немає жодної хвилини спокою. Постійно дзвонить то одна донька, то друга. І вже цілий місяць. Я не планувала їхати цього року додому, щоби заощадити гроші. Але довелося. Адже доньки вимагають, щоб я вже зараз розділила спадщину і сказала, кому що дістанеться.

Я поїхала вперше до Італії 10  років тому, коли дочки ще були школярками. Коли діти виросли і моя старша дочка Настя одружилася. вони з чоловіком прийшли жити у мій дім. Молодша тоді навчалася в іншому місті, тож і жила там.

Але не так давно і Катя розписалася зі своїм хлопцем. Молоді вирішили також піти жити у мій дім. Я думала, що спочатку це чудовий варіант. Будинок у мене великий, дві родини знайдуть як розміститися.

Однак, моя старша дочка проти. Вона почала мені дзвонити та скаржитися, що не хоче, щоб молодята прийшли на все готове. Мовляв, вони там господарювали 5 років, не хочуть, щоби молоді їм тепер свої порядки диктували.

Катя дзвонить та скаржиться, що старша сестра розпоряджається не своїм будинком. Через місяць постійних скарг я зібралася та приїхала додому.

Спочатку я планувала зібрати достатньо грошей, щоб купити обом дочкам по квартирі. Сама після цього думала або повернутися до свого будинку і жити нарешті спокійно. а бо продати його і спробувати придбати собі щось маленьке в Італії. Заради цього, щаро кажучи, й поїхала за кордон, щоб допомогти дочкам.

Та коли я приїхала додому кілька тижнів тому, на мене одразу вилився ушат нових скарг. Поговорити з ними було важко. Я зрозуміла, що в одному будинку їм не буде життя.

Грошей у мене зараз лише на одну квартиру. Я запропонувала купити поки що старшій оселю, щоб молодша змогла жити в будинку. А за кілька років купимо другу квартиру, якщо вони продовжать жити в Україні. Але тут молодша не погодилася. Катя сказала, що коли старша стільки років у будинку жила, то нехай так і залишається, а квартира має бути їй. Звичайно, Настя так не захотіла.

Вони пропонують мені продати будинок і купити одразу дві квартири. Але як же я його продам? Куди мені потім повертатись? В Італії я хоч і заробляю, але не таке багато, щоб там придбати собі житло без стартового капіталу.

Тому мені не хочеться зараз продавати будинок в Україні, але що ще зробити в цій ситуації не знаю. Не думала я, що рідні доньки завдадуть мені стільки клопоту. Батька їхнього вже нема на світі, він нічим не зарадить.

Підкажіть, як все правильно зробити? Буду вдячна за поради.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.