Знову, і це вже не вперше, у нас із чоловіком виникає конфлікт через гроші. Уперше це трапилося буквально через кілька місяців після весілля.
Нас тоді чекала поїздка до рідних Дмитра в інше місто на Різдво. Ми витратили багато грошей на подарунки рідним, на квитки, вислали, як завжди, гроші його матері – чоловік надсилає їй певну суму з кожної зарплати. У результаті грошей у нас лишилося обмаль.
Треба було залишити щось і вдома, моїм рідним, з якими ми живемо, треба було щось взяти про всяк випадок в дорогу.
Ми обговорили кілька разів сумне становище наших фінансів, я нарікала, що не можу купити нові джинси, а на старих дірка, чоловіку теж потрібно було купити щось з одягу, але ми не могли собі це дозволити.
Чесно кажучи, я б тоді взагалі нікуди не їхала і не стала би витрачати багато грошей на подарунки. Але це було бажання чоловіка, мені ніяково було йому відмовити, Діма сумував за рідними, а до них він до весілля сам завжди приїжджав з повними сумками.
У результаті за кілька днів до від’їзду я взяла покрутити в руках від нічого робити паспорт чоловіка і знайшла за обкладинкою заначку, досить велику суму. Як так???
Я влаштувала Дімі сцену, плакала. У мене в голові не вкладалося, як він міг так вчинити. І любить же ніби!
Чоловік виправдовувався тим, що ці гроші «нікуди не пішли б з дому». Загадкова фраза. Адже очевидно було, що ці гроші він планував забрати з собою і віддати матері чи іншій рідні.
Але тоді ми все ж таки помирилися. Споглядаючи мої ридання, Діма начебто усвідомив, що вчинив підло, просив вибачення, обіцяв, що такого більше не буде. Але довіра моя похитнулася на той момент.
Я тепер завжди намагаюся контролювати, скільки грошей він приніс і мав принести, скільки взяв, куди витратив. Я всі свої гроші приношу додому і нічого собі не беру. Наче й він робить так само. Більше я його ні на чому такому не впіймала.
Але навіть просто з його заробітком не все так гладко і просто. Заробітки в нього нерегулярні. Начальник платить за фактом виконаної роботи (чоловік робить ремонт у квартирах), часто затримує виплати.
Діма працьовитий, робить старанно та добре. Але в нього є особливість – він не може працювати сам, йому обов’язково потрібен напарник, а краще кілька. При цьому напарників йому знаходять рідні з міста, у мене таких знайомих немає, а з вулиці він не згоден брати незнайомих людей.
Оскільки всі напарники не чужі, а далекі родичі чи друзі родини, чоловік їм прощає всілякі огріхи в роботі: напарники можуть не працювати чи працювати погано, мій чоловік працює за них або потім довго переробляє їхню роботу.
Але гроші він справно поділяє на всіх і дуже не хоче образити напарників. Скоріше нас залишить без копійки, але з ними розрахується наперед, дасть їм більше, ніж треба.
Якщо нам самим грошей не вистачає, а начальник затримує виплату, чоловік соромиться просити у нього гроші, чекає, доки той сам не зволить дати їх. Як тільки приходять гроші, перш за все чоловік прагне розплатитися з напарниками.
У результаті ми постійно без грошей, але напарники задоволені, начальник теж живе у зручному для нього ритмі.
Я шалено втомилася сперечатися з чоловіком з цих питань. Він ображається на мене, вважає мене жадібною, розчаровується в мені. Тим часом зараз у нас складний період. Через два місяці на мене чекає лікування, на яке ми ніяк не можемо вже рік назбирати грошей.
Перенести та відкласти процедуру далі вже неможливо. Дімі здається, що якщо лежать вдома якісь гроші, то можна поки не хвилюватися, що нових грошей немає. Можна поки що витрачати ці. Сьогодні у нас виникло нове питання.
Наші поточні гроші на їжу добігають кінця. Відкладену мені на лікування суму я чіпати не хочу, але, мабуть, як завжди, доведеться. Чергові партнери чоловіка, пропрацювавши 10 днів, вимагають у нього аванс.
Мій чоловік готовий їм віддати останні гроші, взяти з моїх грошей, де завгодно, аби не образити їх. Я категорично відмовила йому. Вони закінчать ділянку роботи, яку зараз роблять, і начальник повинен їм за неї заплатити. От нехай у нього й вимагають.
А якби в нас не було грошей на лікування та на їжу взагалі? Звідки б чоловік їх узяв? Ну, і напарники, їдучи в чуже місто на заробітки, могли б взяти з дому якусь суму на життя, як до одруження зі мною робив мій чоловік. Йому чомусь на їжу вистачало. Напарникам – не вистачає.
Все це я виклала Дмитру. Сил вже немає ніяких на все заплющувати очі й мовчати. Але йому розмова дуже не сподобалася. Я розумію, що всі ці питання руйнують наші стосунки. Але я не маю вибору. Я не можу вчинити інакше. І вважаю, що я права.
У мене вже були думки від розпачу про розлучення після лікування й відновлення. Бо мене неймовірно втомило постійно бути на десятому місці в житті чоловіка і віддавати всі життєві соки сім’ї чужим лінивим дядькам.
Що б ви порадили? Як правильно поводитися, щоб чоловік усвідомив, що ми, тобто родина, маємо бути на першому місці, а не напарники? Чи я щось не правильно розумію? Можливо все ж розлучатися?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
