Мій батько кинув мою маму, коли вона носила мене під серцем. Їм тоді було всього по 19 років, вони тільки закінчили школу і мій батько вирішив, що ще занадто молодий для дітей та сім’ї. І він втік. Він ніяк не брав участі в моєму вихованні. Єдиним його внеском в моє життя були жалюгідні аліменти. Та й ті він почав платити після того, як через час повернувся в місто.

Моя мама виховувала мене одна, намагаючись зробити все можливе, щоб я ні в чому не потребував, щоб у мене був гарний одяг і смачна їжа. Мама часто водила мене в парк атракціонів, в цирк, кіно. Я ніколи не відчував себе погано і у мене було все, що було у моїх однолітків, але ж тоді я навіть не здогадувався, чого їй це коштувало.

Я завжди буду їй за це вдячний. Вона вчилася і працювала, поки зі мною сиділа бабуся. У мене було все, крім батьківської любові. Я завжди знав, хто мій батько, хоча вдома ми намагалися не зачіпати цю тему. І в один прекрасний день я дізнався, що він оселився зі своєю сім’єю неподалік, буквально на сусідній вулиці. Я частенько його бачу. А він зовсім нами не цікавиться.

Зараз він зразковий сім’янин, у нього росте дочка, яка всього на три роки молодша за мене. Три роки йому було потрібно на те, щоб подорослішати. Саме ці три роки стали перешкодою, через яку ми з мамою залишилися покинутими, перешкодою між мною і моїм батьком.

Я дуже заздрю ​​його дочці, яка отримала те, про що я мріяв все життя, чого мені так не вистачало. У неї є люблячий батько і повноцінна сім’я. Але чим я гірший за неї? Чому я все життя розплачуюсь за його помилки?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook