fbpx
життєві історії
Як тільки та Ірка поріг переступила, одразу ж стала свої права качати. – Може твоя мама в цю однокімнатну переїде? Для чого їй одній така велика. У нас сім’я ж буде збільшуватися. – У мене забракло слів, але Любчик сказав, що це вона так жартує. Як добре, що я, хоча й обманом, але розлучила цю парочку. Їй не син мій був потрібен, а його статки

Як тільки та Ірка поріг переступила, одразу ж стала свої права качати. – Може твоя мама в цю однокімнатну переїде? Для чого їй одній така велика. У нас сім’я ж буде збільшуватися. – У мене забракло слів, але Любчик сказав, що це вона так жартує. Як добре, що я, хоча й обманом, але розлучила цю парочку. Їй не син мій був потрібен, а його статки.

***

– Ой, та я відразу, як тільки побачила цю Ірину, зрозуміла: треба діяти! – розповідає шістдесятилітня Ганна Петрівна. – Рятувати сина! Там така, знаєш, хижачка, класична мисливиця. Ще ніхто і звати ніяк, а вже розмови пішли – навіщо твоїй мамі, мовляв, друга квартира, і чи пустить вона нас туди пожити… “А може, вона сама в “однушку” переїде, вона ж одна? А нам поступиться своєю!”- так, ось так, я анітрохи не перебільшую!

– А син як реагував?

– Йому все це здавалося милим, він мені зі сміхом все це переказував, уявляєш? Типу, ну вона ж не зі зла! Просто ось така безпосередня…

Наївне  дівчисько! Мій Любомир був в якихось рожевих окулярах, хоча начебто мудра дитина. І не дитина вже – трапилася ця вся історія п’ять років тому, значить, йому було двадцять сім! Це ж не сімнадцять все-таки. Мав би був вже щось і думати!

… Зараз синові Ганни Петрівни, Любомиру, тридцять два, він одружений на абсолютно іншій жінці і дуже щасливий. Нещодавно у них з дружиною народився син. Любчик працює, займається сім’єю. Ганна Петрівна жінка досить заможна, і, об’єднавши зусилля з батьками невістки, допомогла молодим купити квартиру і до народження дитини зробити ремонт.

Любчик задоволений, після роботи бігом біжить до дитини, гуляють з дружиною в парку, у вихідні відвідують батьків.

– Про цю Ірину і не згадує, на щастя! – з полегшенням розповідає Ганна Петрівна. – Ось так, ростиш синів, душу вкладаєш, а попадеться на шляху така щучка, і все! Обдере, як липку, і викине! Те, що не Любомир був їй потрібен, а красиве життя в столиці – було видно за версту! І не тільки мені. Всі друзі сина були здивовані. Деякі йому прямо говорили – навіщо тобі це треба? Але говорити в таких випадках марно, звичайно…

– А що в підсумку сталося? Чому вони розлучилися?

– Розлучилися? Та тому що я підметушилась вчасно, кажу ж! – каже Ганна Петрівна. – Непросто мені це далося. Розмовляти було марно. Син уже і на мене злитися став, чуть у вороги не записав – чому, мовляв, ти не любиш мою улюблену жінку? А потім мене перукарка моя навчила, Люба. Каже, ну, раз по-доброму нічого не виходить, треба пробувати по-поганому. Рятуйте сина! Потім сам подякує!

– Цікаво, як це – по-поганому?

– Люба порадила купити в аптеці гумові вироби та порожні упаковки від них підкинути Ірині. Щоб син знайшов. У підсумку я так і зробила, благо, у мене ключ від їх квартири лежав. Підкинула їм під диван, коли син у відрядженні був. Ірина господиня нікудишня, зроду під диван не заглядала. А через пару днів, коли Любомир повернувся, я прийшла в гості, “випадково” впустила сережку, полізла піднімати і – “ой, а що це у вас тут, фантики якісь” – і прямо синові показую ці упаковки.

– Нічого собі. Так ви актриса просто…

– Ну… так, певний артистичний талант, звичайно, у мене є. Та ще, я так думаю, у Ірини рильце в пушку було, сильно вже бурхливо вона стала реагувати. Закричала, заплакала, пішла плямами. Може, я ще і в точку потрапила, не знаю… Загалом, вийшло все краще нікуди! Син виставив Ірину з валізою з квартири в той же день, місяць ходив чорніше хмари, але через якийсь час зустрів Мирославу, нинішню дружину. І все налагодилося! Я своїй перукарці, Насті, навіть презент купила – кажу, дякую, що надоумила мене…

– А де зараз Ірина, не знаєте?

– Не знаю і знати не хочу. Та не пропала мабуть, такі не пропадуть ніколи. Дівка гарненька, цілеспрямовано собі вигідного шукала… Ми з сином розмовляли тут якось, він говорить, що сам не розуміє, що на нього тоді найшло, що він взагалі в цій Ірині побачив! Просто помутніння розуму. З Мирославою вона ні в яке порівняння не йде. Син каже, яке щастя, що я тоді не одружився, але ж готовий був на край світу босоніж…

– А він уже знає, як все сталося?

– Звичайно, ні! Хоча… може, потім і розповім коли-небудь. Не думаю, що він буде в претензії, навпаки! Дякувати буде, мені здається. Добре, що вчасно я встигла. Ще б трохи, завагітніла б Ірина, сценарій-то відомий, він один на всі часи у таких дам.

***

Якщо обранець дорослого сина чи дочки дійсно “не та людина”, і відносини з ним ні до чого доброго не приведуть – треба діяти, не вибираючи засобів?

Наклеп, підроблення, обман, інтриги – ну і що, мета-то благородна, і син в результаті щасливий, що ось так все вийшло. А одружився б на цій Ірині та ще б дитину народив…

Як вам ситуація? Що думаєте?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page