Три роки тому ми переїхали в нове місто, так склалися життєві обставини. І першою жінкою, з якою я тут потоваришувала, стала Галина, мама однокласника моєї старшої донечки.

Галя допомогла мені знайти підробіток на новому місці (а я журналіст-фрилансер, пишу різне для різних видань), ми почали близько спілкуватися, ходити в гості одна до одної, на прогулянки з дітками, поки чоловіки на роботі чи в командировках.

Галя чудово малювала, як і я, любила читати, була веселою, дотепною і розумною співрозмовнецею. Наші діти – її хлопчики 10 і 8 років і мої дівчатка 10 і 5 років – також подружилися.

А потім Галина пішла з дітьми від чоловіка. Виявилося, що він давно їх ображав, принижував її через те, що вона успішно реалізувала себе в роботі, а він був невдахою; до того ж – пив, і не мало. І одного разу, та ні, не одного, але то сталося вперше при дітях – підніяв руку.

Того ж вечора вона з синами вже ночувала у знайомої, а за місяць ми спільними зусиллями знайшли для неї з дітьми житло.

В цей же час Галину скоротили на роботі, але вона не розгубилася, швидко знайшла іншу, до того ж віддалену, на якій можна було працювати з дому.

Їй було не легко, колишній майже не допомагав, пив, та й швидко знайшов собі пасію під стать. Платив лише мізерні аліменти, а Галя заробляла практично на все сама: сама платила за зйомну квартиру, одягала-взувала хлопців, себе.

І щойно почало все налагоджуватися, півроку минуло після її розлучення з батьком дітей, з’явився чоловік, який покохав її, це було видно, а тут – діагноз…

А якось, ще коли навіть вона сама ні про що не знала, мені наснився сон: у Галі – невиліковна хвороба. У сні я забрала до себе двох її хлопчиків, Сашка й Тарасика.

І то виявився не сон.

Допомагати Галі у важкий час приїхала з іншого міста її мама, допомагав і Володимир, з яким Галина перед хворобою почала зустрічатися; допомагали всі ми, її друзі, чим могли: справами, фінансово.

Але через два роки боротьби все скінчилося. Галя пішла.

І забрали до себе її хлопчиків ми з чоловіком. Їх батько дав на те згоду, бо сам живе у своє задоволення з якоюсь жінкою.

Так, мені, важко і дуже. Нас тепер – шестеро у двокімнатній квартирі. Мені довелося підти з роботи, на яку було влаштувалася, і тепер я знову намагаюся працювати з дому, щось підзаробляти, допомогати чоловікові нас всіх забезпечувати. Ми спілкуємося з бабусею хлопчиків, Галиною мамою, яка іноді приїжджає в гості.

Але ми з чоловіком не шкодуємо ні про що і впевнені, що вчинили правильно. І знаєте, я б інакше і н змогла. Тільки коли все сталося в реальності, я зрозуміла, що той сон показав мені мій обов’язок, мою, якщо можна так сказати, місію… І я від цього усвідомлення щаслива.

Автор – Олена К.

Фото ілюстративне – psychologos.ru

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук заборонено.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!