Єва вже тиждень, як гостювала у бабусі та дідуся в селі. На вихідних до них направилась і я. Мама мені відразу ж роботу знайшла, треба було цибулю та моркву прополоти. Повернулася я ближче вечора в хату, а тато до мене з претензіями. – Ви чого Євуні дитинство відбираєте? Не годиться так!, – і давай розповідати все, що онучка йому наговорила. Мені з цих історій очі на лоба полізли. Ну і понавидумувала.
Дідусь у нас уже старенький, здоров’я підводить, але його розмови хочеться слухати вічно. Вони з донькою — справжня команда, адже він готовий слухати її байки весь день і вдавати, що йому цікаво.
Ляже на диван, Єва йому бік підіпре, і починають небилицями ділитися.
Кілька років тому ми відправили доньку до нього до села. Я вирішила зателефонувати та дізнатися, як там справи у них. Єва вихопила слухавку і почала вигукувати:
— Дід мені цукерки купив, а мама цукерки ховає.
Тоді я зрозуміла, що контролювати треба не лише доньку, а й діда.
Вона хоч маленька, все повідомляє, а з ним спробуй домовитись. Він її балує, щоб онука діда найбільше любила, а вона його видає нишком.
Адже вдома цукерки не дають, іграшки збирати змушують, мультики обмежують, а у діда можна робити, що хочеш, аби сльози не лила.
Потім я приїхала до них і пішла на город, треба було грядки прополоти. Вони залишилися самі. Коли я повернулася, дід каже:
– Я її запитав, чи хочеш у місто чи ні? А вона мені каже, що зі мною залишиться, адже ви їй мультики не вмикаєте? Ви це серйозно?
– Вона – дитина, дайте їй насолодитися дитинством безтурботним.
Найімовірніше, донька навіть не зрозуміла, що дід мав на увазі, але вирішила висловити свої побажання. У процесі розмови вона й історію про зламану ногу вигадала. Мовляв, тато її упустив і ногу пошкодив.
Мені довелося пояснювати дідові, що то вони так у лікаря грали.
Щоправда, повірив він мені не одразу.
Розповіла внучка дідові, що киця її дряпає, тато любить більше на роботу ходити, ніж удома бути, а мама так взагалі цілий день тільки те й робить, що лається.
Насправді, киця її дряпає, бо дочка з нею дражниться.
Чоловік роботу не дуже полюбляє. А я просто намагаюся її правильно виховувати.
Дитяча фантазія – справа тонка. З того часу ми вирішили більше не залишати діда з онукою віч-на-віч, а то ще зляже від таких “новин”. Адже Єва язика за зубами не вміє тримати, про все розповідає.
А які у вас були цікаві історії пов’язані з дітьми? Діліться в коментарях!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
