За столом у сватів я їх прямо запитала, скільки часу вони ще будуть “покривати” дочку грошима. Відповідь свата мене здивувала.
– Поки ваш син не зможе це робити самостійно, а не витакати нашій дитині, коли вона нарешті піде на роботу. – Яні всього 24 рочки, ще напрацюється в тому житті, – додала сваха, ніби це мало мене заспокоїти.
Я сиділа й мовчки стискала губи, намагаючись не сказати зайвого. Мені хотілося вигукнути, що їхня дочка – не маленька дитина, якій потрібно щомісяця давати “кишенькові”. Вона доросла жінка, дружина мого сина, і якщо вийшла заміж, то має розділяти побут, а не грати роль принцеси, яка тільки бере.
Як Ігор опинився в цій ситуації?
Мій син Ігор – працьовитий, відповідальний хлопець. Він має гарну роботу, заробляє пристойні гроші – близько 40 тисяч на місяць. Але, як виявилося, для його дружини Яни це не гроші. Вона звикла до зовсім іншого рівня життя. Її батьки – бізнесмени, грошей у них хоч греблю гати. І ось вони вирішили, що їхня донечка має продовжувати жити так, як звикла, незалежно від того, що тепер вона – дружина.
Спочатку я думала, що це просто перехідний період після університету, що вона от-от знайде собі роботу. Але минув рік, а Яна й далі жодного дня не працювала. І що найдивніше – навіть не шукала роботи!
– А навіщо? – сказала мені якось у розмові. – У мене й так усе є.
– Я була здивована. Як це – навіщо? Тому що дорослі люди працюють, щоб забезпечувати себе, а не сидять на шиї у батьків чи чоловіка!
Яна та Ігор живуть окремо – у квартирі, яку їй ще до весілля купили батьки. І це ще одна деталь, яка мене засмутила. Ігор не почувається там господарем. Він працює, приносить гроші в дім, а Яна… вона просто живе для себе.
Готувати? Ні, вона не стоїть біля плити, бо їй легше замовити їжу за батькові гроші.
Прибирати? Для цього є клінінг-сервіс, який оплачують її батьки.
І навіть одяг вона купує не за власні, не за Ігореві гроші, а за ті, що отримує щомісяця від тата й мами.
Мені прикро за Ігоря. Він у цій ситуації не чоловік, а додатковий аксесуар до гарного життя Яни. Він старається, працює, а вона витрачає кошти, які їй просто так дають батьки.
Я не витримала і якось запитала його напряму:
– Ігоре, тебе все влаштовує? Ти ж не чоловік, а якийсь додаток до її життя.
Він лише знизав плечима.
– Мамо, я її люблю. Вона хороша.
Я мало не розплакалася. Так, можливо, Яна й не зла людина, але ж сім’я – це не тільки любов, а й спільні зусилля, відповідальність.
Після тієї вечері я твердо вирішила поговорити зі сватами.
– Ви розумієте, що, даючи Яні гроші, ви тільки погіршуєте ситуацію? – запитала я прямо.
Сват знизав плечима:
– А що тут поганого? Ми можемо собі дозволити.
– Але ж вона ваша донька, а не дитина. Ви виховали її так, що вона не хоче працювати!
– Тамаро Орестівно, – втрутилася сваха, – а чому це вас так хвилює? Ігор ні на що не скаржився.
– Бо я бачу, що він у цій ситуації – не чоловік, а спонсор, якому ще й не дозволяють нормально виконувати цю роль.
Сваха зітхнула.
– Ми не хочемо, щоб наша донька мала проблеми. От і все.
Після тієї розмови я ще більше засмутилася. Свати не бачать у цій ситуації нічого поганого. Вони навіть не допускають думки, що їхня дочка повинна жити не лише за їхній рахунок.
Я не знаю, як допомогти синові. Як переконати його, що він заслуговує на інше ставлення? Як домовитися зі сватами, якщо вони не розуміють, що справа не в грошах, а в самій моделі сім’ї, яку вони створили для Яни?
Що б ви зробили на моєму місці? Як достукатися до сина??
Автор – Карамелька
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений!
