От має рацію прислів’я: не роби людям добра, не отримаєш зла у відповідь. Вляпалася я з цією допомогою, далі просто нікуди. Тепер сім’я озвалюється на очах.
У мене є чоловік Матвій і дитина, сімейний стаж солідний, вже 17 років, а з дитиною у нас довго не виходило, тому зараз Арсенію лише рік, а я у 40 – молода матуся.
Моїх батьків давно нема на світі, я тоді ще тільки школу закінчувала, а ось у чоловіка мого – повний набір. Мати, брат, сестра. Жили ми з самого початку у мене, у батьківській двокімнатній квартирі. А Матвія сімейство теж у двокімнатній, але всі разом, та ще й зовиця галина свого часу чоловіка туди ж привела, дочканародилася.
Галина, сестра чоловіка, зі своїм чоловіком жила не дуже, зрештою вона його просто виставила, свекруха ж, яка вважала, що розлучення – це гріх, влаштувала доньці нестерпні умови життя.
Галина була в декреті, доньці рік, свого заробітку немає, тому на оренду піти не могла, слізно вона тоді нас з Матвієм попросила, щоб з дитиною пожити у нас, тимчасово, поки не вийде з декрету.
Мені, звичайно, не дуже хотілося її у свою квартиру пускати, але чоловік просив, добре, думаю, нехай поживе і з’їде, як вийде з декрету. Ага. З’їхала. 15 років прожили з нею та з її донькою. Та добре б. нормально жили, адже вони вважали, що вони в гостях! А якщо так, то я мала їх обслуговувати: прибери, подай, приготуй, віднеси.
З кожним місяцем ступінь їхнього волеявиявлення лише зростав.
Вважали, що в гостях, а поводилися. як господарі. Сестра чоловіка почала було нових кавалерів приводити в будинок та Іринку свою на кухні спати укладати, але Матвій це припинив. словом, конфліктів і суперечок було багато.
Навіть коли Галина вийшла на роботу, вона житло винаймати не стала. Дорого. Дешевше ж жити на всьому готовому і не паритися з приводу грошей, так і заявляла мені:
Нас годує мій брат, а не ти. Тож грошей я тобі давати не зобов’язана. Раділа б, курочка бездітна, що хоч і племінниця, а в хаті дитина. Тож мовчи1
Те, що живе вона у квартирі, що належить мені, зовицю не бентежило. А потім вона почала на рік-півтора зникати з нашого життя. То одна зникне на час, то разом із донькою. Це залежало від того, як її черговий співмешканець ставився до Іринки.
Деякі кавалери чужої дитини бачити у себе в будинку не хотіли, тоді Іринка залишалася надовго у нас жити «донькою».
Як без Галини, так Іринка шовкова дитина, слухається мене, допомагає, вчиться старанно, а як Галя з чергового «заміжжя» прийде, все як підмінили. Грубить, уроки прогулює. Витворяє на пару з матір’ю.
І ось після 16 років бездітного шлюбу я сама собі не повірила: при надії! Чоловік радів, тим більше, що зовиця з Іринкою вкотре з’їхали до нового співмешканця.
Я зробила в кімнаті, в якій жила зовиця з дочкою, ремонт, перетворивши її на затишну дитячу. Закупила меблі, приготувала все до народження довгоочікуваної дитинки заздалегідь, хоч і не дуже, кажуть, прикмета.
У належний термін народився наш Арсюша, здоровий, спокійний малюк. Матвій був на сьомому небі від щастя.
Арсенію було півроку, коли з’явилися несподівані гості, якраз був вихідний, всі ми вдома. Зайшла зовиця з дочкою у квартиру. Дивлюся ж – стоїть Галина, мнеться.
– Проходьте, Галю, Іро, кави заварю, – запросила я сестру Матвія і племінницю, що підтримувала велиенького вже живота.
Про те, що 18-річна дочка Галини чекає дитину, я вже знала від приятельки, яка працює разом з Галиною.
– Ну ось, братику, – каже Галина Матвію, – племінничку оселяю на місце. Оце народить скоро у 18 років, а нам у чоловіка мого повернутися ніде. Ну і добре, у неї і свій будинок є. На що вона житиме, не знаю, не моя це справа. Речі її зараз мій чоловік принесе, – заявила галина, збираючись відкланятися.
Але у мої плани таке «повернення додому» не входило. Я сказала, що в кімнаті тепер живе наш синочок, тож нехай Галина з Іриною самі вирішують свої питання самостійно, досить, стільки років гостювали, настав час і честь знати. Тут зовиця почала верещати:
– Братку, твою племінницю при надії з дому виставляють, а ти мовчиш? З рідного дому виставляє її чужа тітка, а ти мовчиш!
Арсен розплакався в сусідній кімнаті, а я прояснила ситуацію:
– Будинок цей вам не рідний, це моя квартира і я вирішуватиму, хто тут житиме. І не треба верещати у мене в будинку. Дитина спить. Значить ти, Галю – матір, а дочку в такому стані з дому спокійно виставляєш, а я, чужа тітка, маю її прийняти? Не вийде, досить, я вас натерпілася. Добре, хоч прописати не погодилася, мороки менше.
Але Матвій почав умовляти мене, що нехай поживе, ну не гоже вигнати, не чужа ж.
– Слухай, її рідна мати не переймається і не турбується про те, де житиме її дочка, а потім і онук. У її бабусі зараз двокімнатна квартира у повному розпорядженні, брат твій до дружини поїхав жити. А ти вважаєш, що я крайня? – запитала я чоловіка.
Насилу з репліками на весь під’їзд я їх спровадила. Матвій не розмовляв зі мною тиждень.
Ірина пішла жити до своєї бабусі, яка побурчала, але внучку не вигнала, а Галині з’являтися у квартирі заборонила. Бабусю хвилювало лише одне питання: хто годуватиме Ірину та її дитину.
І я знаю відповідь: звичайно, мій чоловік, хто ж ще. А їм же просто допомоги мало, їм давай все найкраще, постійні претензії: своєму Арсенію ліжечко купив дороге, а наша мала повинна в цьому старому манежі спати, свого в приватній клініці лікуєш, а наша повинна в безплатній! А в якій ще, якщо у бабусі пенсія маленька, а Галині чоловік грошей не дає, а сама Ірина не працювала жодного дня!
Найсумніше, що у нас з чоловіком взаємини погіршуються з кожним днем. Я втомилася від вимог його сестри та племінниці, від доган свекрухи, яка теж вважає, що я повинна була дати притулок племінниці у нас. Нещодавно так і заявила:
– Мені, старій, важко з маленькою дитиною під одним дахом, а ти відмовилася допомагати, співчуття не маєш зовсім. Все одно ж зі своїм малим сидиш, де один, там би і друга.
Чоловік теж вважає так, а я вже внутрішньо готова навіть до розлучення.
Але знову взяти на себе із добрих почуттів ярмо, за яке досі платять чорною невдячністю?
Та ні, номер не пройде.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
