Згадав колишні часи: директор Софії Ротару придумав дивну “відмазку”, щоб виправдати мовчання співачки про війну в Україні (фото)
Поки весь шоу-біз волає про війну в Україні, від народної Софії Ротару – лише кілька слів. Майже місяць вона мовчить про напад Росії, яка годує її останні роки. Тож концертний директор співачки вигадав відмазку замість неї – та нібито “завжди була аполітична”.
Лише в серпні, на 30-річчя Незалежності, 74-річна Софія Ротару отримувала з рук Зеленського почесну нагороду “Національна легенда”, а сьогодні – не засуджує Росію за цинічну війну в Україні. У її концертного директора є на це своє пояснення.
“Софія Михайлівна завжди була аполітичною, намагалася уникати розмов на ці теми. Вона – народна артистка СРСР і однаково добре ставилася до всіх колишніх союзних республік”, – ошелешив Сергій Лавров.
Ба більше, він припустив, що Софія Ротару мовчить про війну, бо побоюється за гастролі в Росії. Він пригадав, як її син Руслан зірвав концертний тур фото, на якому вона з синьо-жовтим прапором.
“Вона отримала величезний урок після того, як син підставив її з українським прапором. 2014 року, вже після приєднання Криму, у Ротару був запланований великий гастрольний тур Росією. І її син опублікував у соцмережах фотографію матері з синьо-жовтим прапором, підписавши “Слава Україні!” Вибухнув грандіозний скандал, всі кричали, що Ротару зрадила нашу країну, і гастролі довелося скасувати”, – пригадав Лавров.
Майже місяць тому, 28 лютого, співачка стверджувала, що війна застала її в Києві. Вона запевняла, що молиться за наших захисників, а її руки трусяться через жорстокі бої по всій країні. Гастролерка навіть написала про російські ракети, які бомблять житлові квартали, але не закликала Путіна зупинити війну.
“Незалежність і свобода коштує дорого – це правда, але невже вона варта того, щоб російські ракети знищували мирних жителів, дітей та руйнували міста України. Ці факти розривають моє серце на шматки”, – писала артистка в інстаграмі.
Недавні записи
- Моя мама доглядає хворого батька. Дякувати Богу, господарки вже позбулася. Ми допомагаємо з братом фінансово. І все б нічого, якби мій дядько, мамин рідний брат, не запалився ідеєю переселити дев’яносторічну маму в село, бо там свіже повітря. Я вже сказала мамі, що якщо вона на цю авантюру піде, то і копійки від мене і брата не отримає. То як в квартирі маминій жити, то на раз-два, а як прийшлося доглядати літню людину, то на тобі Марусю, бо ти в селі живеш!
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”