Він, звичайно ж, сподівався побачити мене годуючою матусею. Але ні, Вітя побачив зовсім іншу картину. На мені не було звичного йому халата. І Назарчика не було на моїх руках, він спокійно спав в своєму ліжечку. А на столі стояла ціла упаковка молочної суміші і дві нових пляшечки для годування. Я сиділа перед дзеркалом для макіяжу та займалася собою. У мене з’явився час! Віктор промовчав. Він зрозумів, що моєму терпінню прийшов кінець і більше я не буду кріпосною годувальницею.
Справа не в тому, що після народження дитинки я дбала про свою фігуру і хотіла швидше перевести мою синочка на штучне харчування. Ні.
Я просто була виснажена. Природнє одування малюка забирало дуже багато часу і сил. Синочок Назарчик хотів їсти через кожні дві-три години. Це відбувалося і вдень, і вночі. Я не висипалася, харчувалася теж абияк – апетиту зовсім не було. Напевно, тому і стало не вистачати молока. Малий вередував, і я почала догодовувати дитину молочною сумішшю. Проконсультувалася з цього приводу, лікар вмовила мене протриматися хоча б ще місяць. Чоловік теж виявився на боці педіатра. На мої скарги він відреагував сухо і безапеляційно:
– Найкорисніше і краще, що ти можеш дати зараз дитині – це своє молоко! Молоко є – годуй! Це твій обов’язок. Зараз всім нелегко. Ти думаєш, я дуже щасливий, коли, що не виспавшись, встаю о шостій годині ранку, збираюся і їду на роботу? Я знаю, що це мій обов’язок перед тобою і сином, а твоя перед нами – годувати природньо…
І я продовжувала годувати. Але, коли назарчику виповнилося п’ять місяців, у нього почали прорізатися перші зубки, і я зрозуміла, що не можу більше мучити себе. Мені стало незручно і боляче, син кусався, я не могла витримати. Я знову стала догодовувати його з пляшечки, син став менше вередувати. Я відчувала, що він наїдається, і хотіла вже остаточно перевести його на штучне харчування. Сказала про це чоловікові і показала, як син добре п’є розведене козине молочко.
Чоловік дивився на те, як Назарчик їсть з пляшечки, але не радів, а, навпаки, чомусь невдоволено супився.
Пізніше, прокручуючи в голові цей епізод з годуванням, я зрозуміла, чому так змінювався настрій Віктора, але про це трохи пізніше.
В ту ніч у нас у нас з чоловіком все було дуже добре. Малий, ситий і задоволений, не плакав і не просив їсти. Він спокійно спав в своєму ліжечку, а не поруч зі мною. Ситому, йому була не потрібна була я.
Але коли чоловік пішов на ранок на роботу, я зрозуміла, що своїми ласками хитрий Вітька просто приспав мою пильність і сховав їжу нашого малого! Вранці син прокинулася і попросив їсти, але коробки не було – вона зникла, не було і пляшечки! Я подзвонила чоловіку і запитала, чому він так вчинив.
У відповідь почула:
– Моя думка не змінилася. Кохана, ти повинна годувати Назара заради його здоров’я, можна потерпіти. А потім, я ж не Рокфеллер. У мене немає стільки грошей, щоб купувати дорогу суміш, потураючи твоїм примхам. І взагалі, про це у нас з тобою вже була розмова. До півроку ти зобов’язана робити те, що зобов’язана. А далі подивимося.
Ось так. Головне – не Рокфеллер! Шкода грошей. А те, що я живу, як каторжна, в режимі дитини – це дрібниці.
Увечері повернувся з роботи чоловік. Він, звичайно ж, сподівався побачити мене годуючою матусею. Але ні, він побачив зовсім іншу картину. На мені не було звичного йому халата. І Назарчика не було на моїх руках, він спокійно спав в своєму ліжечку. А на столі стояла ціла упаковка молочної суміші і дві нових пляшечки для годування.
Я, як ні в чому не бувало, сиділа перед дзеркалом для макіяжу та займалася собою. У мене з’явився час!
Віктор промовчав. Він зрозумів, що моєму терпінню прийшов кінець і більше я не буду кріпосною годувальницею.
Всі історії колись закінчуються. Закінчилася і наша. Тепер малий не будить мене вночі і не кусає. Йому виповнилося вчора два з половиною рочки, він самостійна дитина. Сам їсть ложечкою кашу і п’є з кухлика козяче молочко. І сам те ще козенятко – спритне і веселе!
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
