X

Зустріла вчора сусідку Валентину. Бачу – йде поникла. Запитую: “Що трапилося?” “Та ось, такий момент у житті настав, – відповідає. – Ніколи не думала, що таке може бути.” “А що сталося? Зі здоров’ям щось? Та ніби ти добре виглядаєш, дякувати Богу”. – Діти виросли, стали самостійними, довелося думати про роботу

Зустріла вчора сусідку Валентину. Бачу – йде поникла. Запитую: «Що трапилося?»

– Та ось, такий момент у житті настав, — відповідає. — Ніколи не думала, що таке може бути.

– А що сталося? Зі здоров’ям щось? Та ніби ти добре виглядаєш, дякувати Богу.

– Ні, не зі здоров’ям, а з роботою. Уявляєш, так вийшло, що я, за професією вчитель англійської мови, ніколи не працювала у школі – ну, займалася вихованням дітей, сім’ю чоловік забезпечував. Відповідно, немає ні стажу, ні досвіду роботи з дітьми. Діти виросли, стали самостійними, довелося думати про роботу. А яка робота за спеціальністю без стажу та досвіду? Та ще й вік уже, ну, кому потрібні тітка після 45, навіть з вищою освітою? От і довелося йти працювати в магазин, а там – ну, яка вже англійська.

– Що, зовсім мову забуваєш? – запитала я.

– У тому й річ, що читати читаю, а ось практики зовсім немає. Втім…

Тут її очі заблищали і вона засміялася задерикуватим сміхом:

– Ось недавно випадок був, уявляєш? Ну, просто сміх. Мої співробітники знають, що я «з мовою», посміюються потай наді мною, що я, така, мовляв, розумна, у торгівлі працю. А днями якісь іноземці в магазин зайшли, то вони відразу до мене їх підвели, я їм все розповіла і допомогла зробити покупку. Уявляєш, як колеги заповажали? Дивилися на мене, відкривши рота, коли я з цими покупцями спілкувалася. Хоча б один світлий момент.

З її обличчя не сходила задоволена посмішка.

І тут я згадала почуту недавно розповідь про двірника бабусю Тому, яка теж якось здивувала своїх побратимів. Працює вона у одному з київських двориків.

Італійцям, які проходили повз і обговорювали, як дістатися до незнайомого місця, вона найчистішою літературною італійською пояснила схему проїзду і розповіла, що знала, про пам’ятки.

Як з’ясувалося пізніше, колись вона була перекладачкою-синхроністом з італійської мови.

Ось так життя людей підставляє. З чудовою освітою працюють, ким доведеться.

Хіба так має бути? Шкода мені мою сусідку, але чим я можу допомогти Валі? Порадила пошукати в інтернеті роботу перекладача. Сподіваюся, вона ще себе знайде, адже молода ж жінка!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

M Alena:
Related Post