життєві історії
– Що ми маємо казати всім в селі? Що наш син став гончарем? Ти розумієш, що ганьбиш нашу родину?, – вигукувала Остапу мама, а тато додавав своїх “колючих
– То як няні платити, чужій людині, то вам все підходить, а як мені, бабусі близнюків, то це занадто!?, – сказала я дітям за круглим столом. Ну наглості
Я вже не знаю, як змінити цих людей, як перевиховувати мені своїх свекрів. Чому вони не беруть приклад з моїх батьків? Ну це прийдуть з шоколадкою і шкарпетками,
Звати мене Наталя, зараз мені 38 років. Постійно я живу в Португалії, а зараз приїхала до рідних на Вінниччину у гості. І те що я бачу викликає у
— Уляно, в тебе шуби куплені за мої гроші, а сина мого ти годуєш оцим? Я приїхала з Іспанії додому на два тижні. Мій син одружився пів року
– Принеси з холодильника мій печінковий торт, та й принеси! – десь разів п’ять за столом наголошувала Людмила Степанівна. Але я не хотіла розбавляти тією коричневою плямою свій
— Ну це мої діти їсти не будуть, Галино Петрівно, це ж продукт сирний, а не сир. Ковбаса ця теж дешева, склад не дуже у неї. Ви знаєте,
– Мамо, нам лише по 37, ну які діти? Нам ще стільки досягнень треба зробити! А потім уже й діти. – Оленко, так ти мені те саме казала
Субота. Ранок. Телефон дзвонить, а я, ще з чашкою недопитої кави в руках, відповідаю: – Алло, доню, як справи? – Привіт, мамо. У нас із Дмитром невелика проблема.
Я знаю, що через два роки поїду. Діти обоє вже будуть в університеті, я і їм, і чоловіку все поясню, принаймні спробую і сподіваюся на їхнє розуміння. Так,