Чоловік Маргарити: «Обіцяю, що відтепер двері нашого будинку завжди будуть зачинені перед твоїми родичами».
— Їж, кому говорю! – Крикнула на 5-річну внучку Марія Іванівна.
— Бабусю, я не хочу, — відповіла Сніжана зі сльозами на очах. — Ікра зроблена з маленьких рибок, мені їх шкода.
Безкомпромісна Марія Іванівна, не слухаючи дівчинку, поклала на тарілку дівчинки ще пару бутербродів з ікрою:
– Їж!
День народження був у розпалі: молодшій дочці Марії Іванівни, Маргариті виповнилося 25 років. Іменинниця кружляла в танці з чоловіком під заздрісними поглядами бідних родичів, які метушливим пошепки обговорювали стіл.
– Банку! Ціла банка ікри! Хоч їж ложкою!
— Мабуть, так, банку. А на бутерброди намазано, ніби вкрали.
— А ви чого хотіли? Чоловік її до півночі працює, от і привозить!
Музика зупинилась, пролунали рідкі оплески, Маргарита повернулася до столу.
— Рито, ще бутербродів принеси, з ікрою які, — розпорядилася Марія Іванівна. — Аж надто вони Сніже до смаку припали.
Маргарита з сумнівом подивилася на заплакану племінницю, на тарілці біля якої красувалися три бутерброди: два цілих, один покусаний.
— Права Марія Іванівна: ікру неси! Та не скупи, більше тягни! — роздухарився один із гостей.
Маргарита безпорадно подивилася на чоловіка – мовляв, хотів моїх родичів бачити, на – розпишись.
– Зараз все буде! — пообіцяв «чоловік її, що на півночі працює», і пішов на кухню.
— Їж, кому говорю! Це твоя мати за кого потрапило заміж вискочила, тітці своїй спасибі скажи, що раз на рік поїш по-людськи! — знову пристала до онуки Марія Федотівна.
Ковтаючи сльози, Сніжана вдруге вкусила бутерброд.
— Мамо, що ти до неї лізеш? І нема чого на мого Костю намовляти — нормальний у Сніжки батько! — втрутилася Інна, мати дівчинки, старша дочка Марії Іванівни.
— На твого Костю й намовляти не треба! У нього на лобі все написано! — парирувала пенсіонерка, кивнувши у бік старшого зятя: об’єкт обговорення одним махом випив двісті грамів міцного напою, взяв бутерброд із тарілки дочки, заковтнув його в один присід і голосно ригнув.
Величезну страву з бутербродами гості зустріли бурхливими оваціями:
– О, ще ікорочки привалило!
Миттєво страва спорожніла. Вигляд родичів, що відчайдушно жують, змусив Маргариту скривитися: роти набили, чавкають, їдять, як не в себе. Салати стоять недоторкані. Гаряче нікому не треба.
Натомість банку ікри не дає їм спокою: у Маргарити склалося враження, що поки банку не спорожніє, гості нічого не пробуватимуть, крім бутербродів.
Іменинниця не помилилася: гості почали розходитися лише тоді, коли її чоловік приніс із кухні порожню літрову банку з-під ікри. Нез’їдена за вечір їжа була акуратно розфасована за принесеними з собою Марією Іванівною коробками та упакована з собою.
Зачинивши за родичами двері, Маргарита притулилася до чоловіка і зітхнула з полегшенням.
– Як добре, що до наступного ювілею цілих 5 років! Треба ж всю ікру зжерли!
— Мабуть, ти мала рацію, коли відмовлялася їх запрошувати: приїзд твоєї рідні подібний до урагану в одному флаконі. Іди спати, я сам зі столу заберу.
– Це все?
– Ні. Обіцяю: відтепер двері нашого будинку завжди будуть зачинені перед твоїми родичами!
— От і розумник! – Маргарита поцілувала чоловіка в ніс і пішла спати.
Маргарита вже почала провалюватися в сон, коли почула сварку чоловіка:
— Ще й ложки сперли! Ну, що за люди? Ніколи більше на поріг не пущу!
Досить усміхнувшись і порадівши, що родичі не зрадили своїм звичкам, іменинниця заснула в повній впевненості: її будинок — її фортеця, в яку відтепер заборонено вхід будь-якої сарани.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
