fbpx
життєві історії
Чоловік перестав допомагати мені по дому, я відмовилася йому готувати. Він найняв собі хатню робітницю, я збиралася подати на розлучення

Спеціально підготовлено для ibilingua.com

Навіщо я запропонувала родичам чоловіка зупинитися у нас? Навіщо? Чим я думала? Мені цього требуло.

Та вроді пройшло все добре: вони привезли продукти, готували, прибирали за собою, а коли їхали, то залишили нам гроші в поштовій скриньці, хоча їх ніхто не просив. Все пройшло добре, крім одного жирненького нюансу: чоловік, як зазвичай, після вечері став мити посуд.

На думку свекра, працюючий чоловік не повинен будинку пальця об палець ударяти, а миття посуду – тільки жіноче заняття. Чоловік зніяковів. Йому стало встидно.

Я ж тоді вже сама посуд ломила, бо чоловіка так було не зручно. І гості свжепоїхали. Я смажила відбивні.

Попросила чоловіка помити, поки я пройдуся по квартирі з пилососом.

– Ні. Я не буду мити посуд! Забудь! – уперся чоловік і процитував свого батька з його «жіночим заняттям».

Я сіла на табуретку, ледве стримуючи сльози образи, і почала себе накручувати:

– Добре. Жіночими заняттями буду займатися я. А ти візьмеш на себе чоловічі. Завтра ж я звільнюся з роботи і буду займатися миттям посуду. А ти будеш мене забезпечувати! От і домовилися.

– Звільняйся! – розщедрився любий і пішов дивитися телевізор.

Посуд я помила сама. Думки про звільнення з голови викинула – ось ще, хорошу роботу втрачати через тарганів, підселення свекром в голову мого чоловіка. На наступний день я приготувала вечерю тільки собі.

Чоловік прийшов на кухню тоді, коли я вже повечеряла. Він заглянув у порожню сковорідку і жалібно протягнув:

– А мені?

Я відкрила холодильник і дістала пластиковий контейнер із залишками бекону, пару яєць, помідорів і кетчуп:

– Смачного! Май на увазі: якщо ти не помиєш за собою посуд. Я її викину. Мити за тебе – я не буду.

Я прийшла з роботи, втомилася, хочу відпочити. Не хочеш іноді мені допомагати – роби свою половину домашніх жіночих справ сам! І він нічого не помив.

Я слово дотримала – все викинула. Через півтора тижні в нашій квартирі залишилися лише келихи, які я дістала з коробки в кухонній шафі, щоб попити чай. Чай з келиха … Чудово. Давно так мрія чай попити.

Це був початок кінця. Вечорами в будні я гризла яблука і банани, чоловік вечеряв в кафе.

Читайте також: Молитви за здоров’я батьків – це найближчі та найдорожчі для нас люди. Молитви будуть оберігати та захищати наших рідних батьків

У вихідні я поїхала до мами, він замовляв піцу. Коробки не викидалися, а акуратно складав: за те, що я не готувала чоловікові, він відмовився виносити сміття.

Так на нашій кухні з’явилося моя особиста відро для сміття. Щоранку я виносила фруктові останки, і з почуттям виконаного обов’язку і похмурого самозадоволення йшла на роботу.

Фруктові вечора тривали два тижні. Відмовившись від ситної вечері, я схудла. А якщо врахувати, що на продуктах я економила, нічого більше не купуючи, то вирішила оновити гардероб, отримавши зарплату. Яскраві пакети з обновками підняли настрій. Ненадовго.

Варто було мені переступити поріг квартири, як в ніс вдарили запахи м’яса, а підлогу мало не засліпив чистотою. З кухні, крім запахів, доносився спів. Співала якась жінка.

Чоловік сидів за столом перед порожньою новою тарілкою і пускав слину дивлячись як пурхає по моїй кухні німфа в короткій сукні і з глибоким декольте.

– Мила, познайомся: цю куховарочку чарівницю звуть Вероніка, вона – моя домробітниця.

Вероніка буде приходити три рази в тиждень і готувати для мене їжу. Ми домовилися тільки на підготовку, за неї я буду платити сам. За прибирання квартири треба доплачувати.

Ще я купив посуд, чек потім подивишся і додаси свою половину. Сьогодні Вероніка поприбирала, з тебе рівно половина – дві тисячі, – задоволено посміхнувся чоловік.

Я мовчки дістала дві купюри, поклала їх на стіл і кивнула:

– Візьміть, Вероніка. Дякую. Але мою половину квартири відтепер я буду прибирати сама. Хочете – мотузочки натягайте, хочете – по підлозі ізолентою розмічайте. За посуд платити не буду – сама собі куплю. Приємного вечора.

Увечері, повертаючись на дивані у вітальні, я зрозуміла важливу річ: акт непорозуміння затягнувся, і мій шлюб тріщить по швах. Ми обоє працюємо, обидва добре заробляємо, обидва втомлюємося. Тягти побут тільки на себе – звільніть.

Якщо чоловікові чиясь думка дорожче, ніж комфорт нашої сім’ї, то, будь ласка, нехай заводить домробітниць, замовляє піцу і обростає брудом. Але – без мене.

У перший же вихідний, що пішов після диванних роздумів, я почала збирати речі і підбирати на ноутбуці знімне житло поруч з роботою.

– Ти надовго? – мимохідь запитав без п’яти хвилин колишній чоловік, кивнувши на сумки.

– Так. Назавжди. Щасти тобі: я подаю на розлучення. Я так жити не хочу. І не буду. Я не хочу приходити з роботи і вечорами шуршашть по дому, в той час як ти будеш відпочивати за телевізором або комп’ютером. Це не чесно. Ми відразу домовилися, що побут ділимо.

Не влаштовую я – шукай собі в дружини рабиню домівки. Кінець тиради вийшов змазаним – я голосно захлюпало носом, не в силах стримати сльози. Чоловік сів поруч і мовчав, переварюючи почуте.

Дзвінок скайпу трохи розрядив обстановку. Я взяла ноутбук в руки і відповіла.

– Олено, привіт, моя хороша! Я ось що дзвоню:  вам рибу треба? Якщо треба, я тобі номер телефону дам, ви домовитеся про зустріч. Якщо не треба – він її комусь іншому віддасть, – скоромовкою вивалила свекруха, придивилася до мене і насупилася: – Ти плачеш? Що трапилося? Олена, у вас все добре?

Я кивнула, ковтаючи сльози.

– Олено, що не мовчи! Олено! Дай відповідь, будь ласка! – почала турбуватися.

– Мам, привіт, все добре! – чоловік трохи повернув до себе екран і помахав їй рукою.

– Точно все добре? – вона ще більше насупилася.

На задньому фоні, за спиною свекрухи, красувався її чоловік. Він мив посуд, щось весело насвистуючи. Ми з чоловіком переглянулися. Я проковтнула жартування, а чоловік мовчати не став:

– Що ж це ти, батя, жіночою справою займаєшся? Не мужик?

– Я чоловік! І якщо я вирішив помити посуд в своєму будинку, то помию! Ніхто мені не указ! – пирхнув свекор і став насвистувати ще голосніше.

– Мам, ми зайняті трохи, потім вас наберемо! – чоловік зачинив кришку ноута і повернувся до мене.

Розмова була довгою і не проста. Ми обоє визнала свою вину і те що вперті. Вероніку звільнили, все стало так, як раніше. Це був корисний урок. Дуже корисний.

І для чоловіка, який зрозумів, що потрібно прислуховуватись до прохань дружини, і для мене – треба було відразу сісти і Як дбре, що все повернулося на свої місця.

Вечорами ми разом готуємо і миємо посуд, у вихідні прибираємо у квартирі. Один мінус: віра в чоловіка похитнулася. І чи допоможе час – я не знаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Тоді підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням  ibilingua.com

facebook