fbpx
Україна
Чому в України одні міста занепадають, а інші стрімко розвиваються

Журналісти порівняли ситуацію в двох невеликих провінційних містах.

Животіння або втеча? Такий вибір встає перед багатьма українцями, що живуть в глибинці – далеко від великих грошей, масштабних ділових і соціальних проектів. Біжать до столиці, за кордон.

Але ж саме ці енергійні люди могли б змінити життя на краще вдома. Але їм потрібна перспектива розвитку. Не тільки для себе, але і для свого міста або селища.

І, як правило, джерелом стає успішний бізнес – дає роботу і платить податки. Журналісти порівняли ситуацію в двох невеликих провінційних містах.

За кількістю велосипедів на душу населення Полонне – райцентр в Хмельницькій області – сміливо дасть фору якомусь європейському місту. Педалі крутять навіть бабусі й дідусі! Звичка молодості. Свого часу так вони їздили на роботу. Десятки заводів і фабрик були розкидані по всьому місту.

Ось уже три роки, як найбільший виробник щебеню – Полонський гірничий комбінат простоює. Поки змінювалися власники, з підприємства вивезли продукцію і техніку на десятки мільйонів гривень.

Відходи від виробництва щебеню нове керівництво потроху продає, щоб розрахуватися з працівниками.
Василь Драгонера, колишній працівник підприємства. Всього йому заборгували 15 тисяч гривень.

До пенсії Василь Терентійович кілька років пропрацював на комбінаті водієм. Дружина – інвалід. Без допомоги дітей, каже, довелося б туго.

Читайте також: ДЕРЖАВА ПРОПОНУЄ УКРАЇНЦЯМ ЖИТЛО В ЛІЗИНГ

А це – знаменитий Полонський фарфоровий завод. Він працював ще з ХІХ-го століття, але зупинився в XXI-му: виробництво посуду з глини виявилося нерентабельним.

Художник Валентина Щербань віддала заводу тридцять років. У місцевому музеї чи не на кожній полиці її роботи.

Сервізи, вази, статуетки – в кращі часи завод випускав по 30 мільйонів виробів на рік! Дві з половиною тисячі чоловік були з роботою. Фарфор годував, навіть коли планова економіка впала.

Ринок посуду в Полонному існує більше 20 років. У 90-і роки свої вироби тут продавали майстри фарфорового заводу – коли зарплату платили сервізами. Тепер українська кераміка рідкість. В основному, товар імпортний.

Маша “made in Russia” всього 13 гривень. Але деякі покупці, розповідає Надія, товар з Росії принципово не беруть. Сама вона нічого поганого в торгівлі таким посудом не бачить.

За словами Олега Кулинського, першого заступника міського голови Полонного, місто не є депресивним.
Слова зам-мера спершу здаються занадто оптимістичними. Як місто обходиться без промисловості? Де взяти гроші на ремонт доріг, лікарень, шкіл, якщо великі підприємства-платники податків почили в бозі?

Рятувальним кругом стала децентралізація. Полонне включилося в неї одним з перших в країні, об’єднавшись з трьома десятками сіл.

Зміни не змусили себе чекати. І в першу чергу торкнулися сіл. Провели освітлення. Відремонтували 40 кілометрів доріг.

На шкільному автобусі, який теж фінансує об’єднана громада, Сергій везе дітей на уроки. Новоселицька опорна школа виблискує новенькими вікнами. Ремонт – за рахунок державного і місцевого бюджетів.

Вирішувати приклади на мультимедійній дошці – бажаючих повний клас. На тестові питання діти відповідають з місця: показують вчителю такі ось геометричні штуковини, або по-модному QR-коди.

І це – не якийсь там ліцей в столиці, а школа у віддаленому селі Хмельницької області. Але мало вивчити молодь. Її б ще утримати! Там, де є промисловість, можливостей, все-таки, більше.

Роман – кращий електрозварник Бурштинської ТЕС: недавно переміг на конкурсі, проведеному на підприємстві. З його досвідом і кваліфікацією легко знайшов би роботу за кордоном. Однак вважав за краще залишитися вдома, в Івано-Франківській області.

Офіційне працевлаштування на найбільшій теплової електростанції Західного регіону вибрали дві з половиною тисячі чоловік. Це не тільки жителі Бурштина, а й сусідніх сіл. Місцеві бюджети отримують значні доходи.

Бовшів вважається найбагатшим селом Івано-Франківської області. Йому дістається левова частка екологічного податку від Бурштинської ТЕС. У рік – 28 мільйонів гривень. Чи не в кожному місті є своє футбольне поле. А в Бовшеві – будь ласка, ось воно.

Тепер тут проходить фізкультура. Ганяють м’яча і після уроків. Штучного газону хлопчаки не натішаться.
Але головне, в дитячому саду зробили капітальний ремонт, купили меблі та іграшки. А ось і зовсім нова прибудова – зал для занять спортом і музикою.

Голова сільради Ганна Очкур показує стоматологічний кабінет в амбулаторії.

Тепер жителям Бовшева не потрібно їхати в місто лікувати зуби. Лікар сам до них приїжджає три рази в тиждень. Голова сільради одна з небагатьох, хто ще не побував у цьому кріслі.

Регіон виграє не тільки від податкових надходжень. За шість років Бурштинська ТЕС інвестувала в його соціальну сферу 30 мільйонів гривень. Так, в центральній міській лікарні відремонтували відділення реанімації та ліфт. Важких хворих тепер везуть в Івано-Франківськ на реанімобілі.

Стела “Я люблю Бурштин”. А це зовсім новий подарунок – якраз до дня міста. Освідчення в коханні до Бурштин – заслуга не тільки містоутворюючого підприємства. Свій посильний внесок – 5 тисяч гривень – внесли місцеві ентузіасти.

Джерело.