Він – звичайний хлопчина, який закінчив ПТУ на механіка. Працював у будівництві. Стас, 28 років на час шлюбу.
Вона – дівчина зі звичайної сім’ї, яка мріяла про кар’єру юриста, але осіла після шлюбу з дитиною. 26 років на час шлюбу, Наталя. Прожили 9 років, нажили двох дітей (дочка та сина, 5 та 8 років на момент розлучення). Жили у будинку, успадкованому чоловіком від батьків. Непоганий, добротний.
Коли другій дитині виповнилося 3 роки, мати вийшла на роботу за фахом – юристом на виробництво. Через рік – начальник юрвідділу (щоправда, із 2 осіб) та вірний супутник виконавчого директора (у професійному сенсі).
Будь-яке відрядження чи зустріч – «виконавця» тягнув із собою юристку. Що там було – тільки їм відомо, достовірних даних про обман немає.
Розлучилися галасливо: чоловік приревнував дружину до начальника, чим поставив під загрозу її кар’єру. Точніше прямо заявив – на розлучення чи йде з роботи. Наталя обрала першу.
Переїхала в орендовану квартиру, залишивши чоловіка в його ж будинку. Нічого не ділили – на дружину було оформлено машину, куплену на весільні гроші, в рахунок частки чоловіка залишила всю обстановку в будинку. Забрала лише дитячу кімнату – діти з’їхали з нею.
Вони й стали каменем спотикання… Діти за місяць самі виявили бажання жити із батьком. Мати пропадала на роботі, з ними няньчилися або сусідська дівчина, або якась далека родичка матері, або бабуся по лінії матері.
Бабусі було 70+, тому «няньчилася» — звучало голосно, швидше діти то бігали в аптеку, то міряли їй тиск по 5-7 разів на день.
При цьому на вихідні Наталія дітей до батька не відпускала – мовляв, у неї й так півтора вихідні на тиждень, вона сама з ними побути хоче. Бери, мовляв, у будні.
Ще місяць і батько без попередніх переговорів подав до суду позов про визначення місця проживання дітей з ним, але лише на три дні на тиждень – з п’ятниці по неділю.
Стас неабияк готувався до справи – купа довідок, акт огляду з опіки, адвокат. Перше засідання та… Наталія позовні вимоги визнає в повному обсязі та заявляє зустрічний позов – про визначення місця проживання дітей з батьком на весь час та встановлення порядку спілкування з видачею їй дітей 2 рази на місяць на вихідні.
Завіса. Стас втратив дар мови. Такий розклад йому був не потрібен – адже навіть батьків у нього не було, сидіти з дітьми нема з ким, а теща його на дух не переносила і не пішла б допомагати з ними.
І тоді призначили, що діти постійно будуть жити з батьком, а мати мала право забирати їх мінімум на 4 дні на місяць у вихідні та 2 дні – у будні.
При цьому у поданому відгуку на позов Стаса та у зустрічному позові Наталія з теплотою в душі та серці описала, що її екс-чоловік – «приблизний сім’янин, люблячий батько, який може приділяти час дітям, тоді як вона через графік роботи майже не буває вдома».
Діти радісно поїхали до батька. Він зумів домовитися зі своєю двоюрідною сестрою на нагляд по буднях, щось їй платив, та принагідно робив їй безкоштовно ремонт – дохід у нього був непоганий, але не настільки, щоб вистачало на повноцінну няньку збоку.
І далі понеслося. Позови один на одного. Висновків та звинувачень висувати не буду. Хто має рацію, а хто винен. Скажу лише, що дітей шкода.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
