– Михайле, я не хочу, щоб про нас думали, ніби ми якісь бідняки. Прошу тебе, одягни на сватанію найкращу сорочку і про обручку не забудь, вона в тебе, ох, яка масивна. Нехай бачать свати, що ми хоч і не в столиці живемо, але даємо собі раду не гірше.
Михайло не любив всього того пафосу, і не підлаштовувався під дружину.
– Ми знайомитись зі сватами їдемо, а не показувати, скільки в нас золота, – говорив він.
– Олеже, сину, одягни хоч ти на себе, – простягаючи йому цепочку сказала мати. Той перечити не став. Як не як, але важливий день сьогодні.
З Марічкою вони познайомилися в столиці. Олега направили туди на практику. Скромна, мініатюрна дівчинка з великими очима одразу ж припала до душі хлопцю. Ніколи він ще так не закохувався.
– Ти кохання мого життя. Щоб не сталося, я завжди буду поруч.
Марічка одразу ж розповіла Олегу, що живе в двадцяти кілометрах від Києва. Мами вже більше двох років, як немає. Тато з того горя почав заглядати в чарку. А вона повинна доглядати за сестричками, які ще вчаться в школі.
– Давай сьогодні погуляємо. В кіно сходимо. Морозива поїмо. А?
– Ні, я не можу. Мене дома сестрички чекають. І не тільки, в нас господарство, біля якого поратись щодня потрібно, – говорила дівчина, а Олег все не відпускав суху пошарпану руку зі своєї долоні.
– Ти така молода, а стільки на тебе навалилося. Давай я з тобою поїду і допоможу.
Але Марічка була проти. Вона хвилювалася, що коли Олег побачить в яких умовах вона живе, то покине її. Та одного разу Олег таки вмовив дівчину, і вони подалися до села разом.
Хатинка і справді вирізнялася серед тих, що були по сусідству. Низенька, побілена в синій колір, а навколо дерев’яний пліт, який валився з одного боку. В самій хаті також дуже бідненько, але чистенько. Дівчатка одна перед одною бігали і приносили з кухні частування для майбутнього чоловіка Марічки.
– Сестричко, він такий чудовий. Як добре! Дай Бог, і вискочиш заміж, хоч в тебе життя налагодиться.
Галина знала, що в Марічки залишився один батько і сестри, тому купила свату кофту, а дівчатам солодощі та різні прикраси для волосся.
– Нехай бачать, які ми щедрі, – не вгамовувалася Галина, накручуючи локони пере дзеркалом.
Олег ніби й говорив, що його обраниця з бідної сім’ї, але мати цього ніби й чути не хотіла, тому коли вони під’їхали до старенької хати, її здивуванню не було меж.
– Сину, ти часом не помилився? Може ось цей будинок, з кованою брамою?
– Ні, мамо, я вже багато раз в Марічки гостював, тому добре знаю де вона живе.
– Ой людоньки, тільки даремно гроші на подарунки потратила. Ти хоч бачив куди нас везеш? Сину, та я думала невістку буду мати київську пані, а ти собі бідноту знайшов. Та хіба ти в мене такого життя вартий? – бідкалася Галина, поки дівчати поралися на кухні.
Зі сватом вирішили, що весілля відгуляють після Зелених Свят, щоб було часу на підготовку, з тим і роз’їхалися.
Додому Галина їхала геть без настрою. Але через деякий час вона таки вирішила: не буде цього весілля, і крапка.
Вже на наступні вихідні вона запросила в дім свою подругу з донькою. Приводом було те, що Ольга якраз повернулася з Польщі, де працювала більше ніж пів року.
– Олежику, глянь хто до нас завітав. Яка красунечка Оленка стала. Доросла така. Хоч завтра заміж бери.
В голові крутилось лише одне: зробити так, щоб Олег забув свою столичну “кралю”.
Трішки напою з бульбашками зробили свою справу. А через місяць Оленка повідомила, що носить під серцем дитя. Весілля організували швиденько, і не знадобилося часу на підготовку.
А десь там, під Києвом, досі чекає на своє щастя Марічка…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
