Чоловік Ігор у мене наче й хороший, подруги заглядаються навіть. Коли ми познайомилися, я ще жила з першим чоловіком, але дуже хотіла розійтися з ним. Допоміг мені вирішити мою проблему теперішній чоловік Ігор. Він теж, до речі, був до мене одружений. Разом ми вже 6 років.
Ми одружилися, усе як у всіх, він цілими днями на роботі, бачилися, можна сказати, мало. І заробляв він зовсім не багато. Тому коли дізналися про майбутню дитинку, вирішили, що у декрет йде Ігор, бо я заробляла набагато більше за нього.
Живемо ми, до слова, в моїй квартирі, яку я купила до шлюбу з Ігорем. Моя тарша дочка підліток мешкає з нами.
Отже, пішов Ігор у декрет, цілими днями вдома, я на роботі до вечора. І почалося веселе життя. Чоловіка наче підмінили. Став грубіяном, зникла повага до мене, вічно не задоволений мною, дітьми. Але я заслуговую шанобливого стаслення, тим більше, що я багато працюю, всіх утримую, стараюся, щоб у сім’ї все було.
Ситі, одягнені, на відпочинок – будь ласка. А мене можуть просто ігнорувати, не помічати, висловлювати щоденні притензії.
З моєю дочкою від першого шлюбу у Ігоря спочатку були добрі стосунки, а тепер він і її намагається виховувати, а вона підліток, дуже до чутлива до всього зараз. Словом, перестали вони знаходити спільну мову.
Ну а родичі Ігоря – це взагалі щось. Всі вони викликають у мені лише сумні емоції. Народилася дитина, приїхали нас відвідати. Грошей я і не чекала, але щоб заявитися з відвертим мотлохом зібраним на швидку руку вдомаа – це було несподівано.
Тоді вони низько скотилися в моїх очах назавжди! Водночас – їм подарунки потрібно завжди робити! І не дрібнички, а великі побутові речі! Чим мій чоловік під керівництвом своєї сестри і займаються. І все б нічого, але я не розумію, як можна обтяжувати себе непосильними кредитами на рік, виплачувати, відмовляючи своїм дітям, аби щось довести рідні.
Не забуваємо: він у декреті, але сестрі відмовити не може, а вона сама пропонує зазвичай подарунки. Хоча сама Марина і її чоловік заробляють мало, але жити в кредит – це їх влаштовує.
Та мене білдьше дивують батьки, жодного разу вони не відмовилися від подарунків, хоча знають доходи своїх дітей. Але – мовчок і все приймається, мої зауваження про подарунки, мовляв, потрібне щось дешевше – не аргумент і до уваги не беруться.
Мене дивує, звідки така дика подяка до батьків? Мама жінка, яка не працює і побут нормально вести не може. Батько не наважиться слово сказати своїй дружині. У них ніколи ні на що не вистачає грошей, хоч достаток є, свекор заробляє непогано.
Пенсія у них більш ніж три дні не затримується, всі побутові питання вирішують діти. На лінолеум складаються, на побутові прилади і таке інше. Як на мене, свекри непогано влаштувалися – використовують своїх дітей і все.
А ще мені сумно й прикро, що мій чоловік не заступився за мене жодного разу, коли його родичі не мали рації, а права була я! Наприклад, мені даруються вже використані речі на свята, але моє незадоволення підтримки з його боку не викликає.
Я не чекаю подарунків і сама можу їх собі купити, але це для мене не правильно! На ювілей свекруха покликала нас у гості, ми дві години з дитиною чекали в іншій кімнаті, коли вона відсвяткує своє свято з сусідкою. Ну не знаю, хіба це правильно? Чоловікові кажу, як так? А Ігор відповідає: мамине свято, має право. Як так?
Як виявилося, кредити родичів Ігор до декрету виплачував, потім я фінанси взялася контролювати і перекрила їм це. Тепер подарунками намагаються взяти. Одного разу Ігор видав фразу: “Батьки у мене одні, а таких як ти у мене ще 200 буде, я хочу їм допомогти, поки вони живі і забезпечити гідне життя.”
Ну я ж не проти, нехай допомагає, але тоді йому і заробити треба так, щоб і нам вистачило, вдома вважай за мій рахунок, то ще й родичів мені на утримання? Це вже якийсь перебір.
Сам Ігор, до слова, дуже любить витрачати гроші, бажано – чужі. Але не вміє він з грошима, може все спустити за кілька днів, а жити потім як? Дитина маленька, їй стільки потрібно! До того ж я все оплачую – від стрижки до покупок одягу, їжу само собою.
Останнім часом все частіше думаю, а чи потрібний він мені, такий чоловік? У мене все є. Прагнення заробити немає у Ігоря, принцип – життя “Як є, так і добре.” До себе співчуття не бачу, приходиш з роботи і далі гаруєш, і їжа, і прибирання – все на мені.
Щоправда, як син Ігор хороший, але тільки й чую: “Батькам потрібно те, батькам треба се”. Жодного разу не почула, що нашому синові щось потрібно. Живе чоловік з нами, а сам про батьків тільки й думає своїх.
Обурюєься, що мало йому грошей залишаю, але залишила б усе, то знову все родичам віддасть, а далі як? Он зовиця нову пралку збирається купувати, і я впевнена: без вкладень в цей “проєкт” мого чоловіка не обійдеться.
Моя думка така, що хотів жити для мами, треба було не одружуватися, а якщо одружився – то треба думати про сім’ю! А в мами чоловік є. І що ж за екземпляр мені дістався? І як далі бути з цим всім?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
