Ми з чоловіком разом майже 10 років, у нас троє чудових дітей. Начебто все добре, але справа в тому, що я не люблю чоловіка. А серед вас є такі, хто теж живе без кохання? Чи варто це робити заради дітей? Можливо, довіра й повага важлівіші за любов?..
Я заміжня майже 10 років, у нас з чоловіком троє чудових дітей. Начебто все добре, але справа в тому, що я не люблю чоловіка. Знаю, запитаєте, навіщо тоді виходила заміж?
Це складно пояснити, але я спробую: в той час, коли ми познайомилися, мій стан душі був дуже не простим і він витягнув мене з нього. Показав, що життя продовжується навіть після того, як тебе покинула кохана людина. Допоміг мені відволіктися й забути мого попереднього хлопця.
Він був мені приємний, подобався, як людина. Я поважала його і вважала симпатичним чоловіком, але любові не було. З його боку – так само, я йому подобалася. Після того, як ми одружилися, у нас з’явився діти. Народжувала дітей усвідомлено, не шкодую, що народжувала їх. Дуже рада, що вони у мене є.
Ми з чоловіком за 10 років пережили разом багато, але любов так і не прийшла. І знаєте, останні пару років почала помічати, що чим далі, тим більше віддаляюся від чоловіка в емоційному плані.
Ми хороша команда, поважаємо і цінуємо один одного, намагаємося виховувати дітей гідно, підтримуємо один одного, але саме як пара нас не існує. Ніяких ніжностей один до одного не проявляємо і так далі. По відношенню до нього я відчуваю почуття подяки і все.
Може справа у віці, я не знаю (мені 32, йому 44).
Обговорювали з ним кілька разів цю тему, я йому пояснювала, що мені хотілося б любові, що було б чудово, якби ми існували не тільки як батьки, а й як чоловік і дружина і т.д. На що він відповів, що його все влаштовує…
Останнім часом все частіше думаю про розлучення, але мені нікуди йти, матеріально повністю залежу від нього. Дуже сумно, що розчинилася в родині і не відбулася як особистість. Але це був мій вибір і я нікого в цьому не звинувачую. Просто іноді стає нестерпно і хочеться взяти і піти з дітьми, а не можу. Коли виходила заміж, переїхала до нього в чужу країну, тому тут я сама. І якщо піду, то не зможу прогодувати себе і дітей.
Зараз я вкладаю вільний від сім’ї час в свій розвиток, проходжу онлайн-курси в надії почати заробляти і накопичити гроші, щоб піти від чоловіка. Тому що я так більше не можу, чим далі, тим гірше і сумніше.
Я не знаю, навіщо я це пишу. Може, з боку це навіть не здасться проблемою, але мені потрібно було виговоритися. Спасибі, що прочитали.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
