Я і мій чоловік родом із села на Полтавщині. Звідти ми поїхали навчатися у місто та залишилися жити там на орендованому житлі. Згодом ми змогли взяти квартиру в іпотеку.
У мене є ще молодша сестра, вона залишилася жити в будинку батьків. Оскільки сестра завжди була поруч з ними, мама з татом переписали свій будинок на сестру.
Але мені вони віддали невелику земельну ділянку, на якій ми з чоловіком ось уже 20 років будуємо будинок, адже завжди ми мріяли про свій дім. Я завжди хотіла простору кухню та веранду, на якій я пила б чай зранку, а в квартирі все-таки нам тісно.
Щоби швидше закінчити будівництво будинку, чоловік виїхав закордон на заробітки. Дмитро приїжджає з Голандії раз на рік, зараз ми не бачилися вже набагато більше зі зрозумілих причинам. Обом важко, але ми стараємося заради спільної мети. А нещодавно моїй дочці зробили пропозицію. Постало питання про те, де молодята житимуть.
Донечці Марічці зараз 25 років, вона закінчила університет та працює, як і її майбутній чоловік. Але власного житла майбутній зять не має. До їхнього весілля ми із чоловіком планували закінчити будівництво будинку, залишити квартиру дітям. Рухаємося, в принципі, за планом.
Але два тижні тому ми приймали сватів за старими добрими традиціями. Я накрила розкішний стіл і ми обговорили деталі весілля, чоловік з нами вийшов на зв’язок по відео.
На перший погляд, свати здалися мені приємними людьми, вони весь вечір усміхалися, хвалили нашу дочку. З урочистістю поки що вирішили почекати – часи не ті. Ми з чоловіком тільки раді, якраз закінчимо будівництво, допоможемо зробити ремонт у квартирі до весілля.
І тут сваха каже, що вони зі свого боку дарують новий автомобіль молодятам, а з нас будинок, який ми добудовуємо.
Я на хвилину навіть дар мови втратила, уявіть мій стан. Ми ніколи не говорили дочці, що перепишемо на неї дім. Я збиралася дарувати їй квартиру в місті і не розумію, з чого раптом мати нареченого вирішила, що ми повинні переписати будинок, ще й на обох дітей!
Та сваха сказала, що її син не почуватиметься господарем у будинку, який належить лише дружині. Ми з чоловіком лиш мовчки переглянулися.
Коли я все ж повідомила, що ми даруємо квартиру, а не будинок, сваха Анастасія встала з-за столу і різко сказала, що така угода: вони дарують машину, а ми – будинок, і без варіантів.
Звичайно, ніяких подібних умов ми з чоловіком виконувати не збираємося. Я не розумію, як спілкуватися надалі з такими людьми, і чому вони раптом ухвалюють рішення за обидві сторони.
Цей інцидент мене дуже засмутив, ми стільки років вкладали сили та кошти у будівництво своєї мрії, і Марічка чудово це розуміє. Такого від сватів я не очікувала, тепер взагалі весілля під питанням. Якщо хочуть одружуватися – нехай діти і свати самі всім цим займаються, у мене настрою зовсім тепер немає.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
