З чоловіком ми живемо в селі, обидвоє вже на пенсії, але ще працюємо. Я працюю в сільському магазині продавцем, а чоловік ще їздить на охорону до Львова.
Робота в нього не важка, працює добу через три. Я в торгівлі пропрацювала більше як тридцять років, робота мені подобається, та й копійка зайвою ніколи не буває.
Виховали ми дочку, яка вже вийшла заміж і живе у Львові. Час від часу Наталя приїжджає провідати нас з чоловіком і дочкою. Ми по можливості допомагаємо їм фінансово, життя в місті дороге, а молодь така, що їм завжди більше всього потрібно.
А ми вже звикли обходитись тим що маємо.
Якось на день народження діти купили мені сучасний телефон. Я спочатку обурювалася на них, а згодом так до нього звикла, що тепер мене ніяка робота не береться.
Якось я дізналась від своєї внучки, що батьки зчинили велику “бурю” через мій телефон. Як виявилося, зять пошкодував для мене цей подарунок.
– Навіщо твоїй мамі такий дорогий телефон? Вона ще могла років п’ять зі своєю “нокією” проходити…, – переповіла мені Настуся.
Так мені було не приємно, наче мене хтось кип’ятком облив. Я стільки їм допомагала, та вони жодного ремонту без мене не робили.
А коли вони машину купляли, так ми з чоловіком третю частину грошей на неї дали.
Ну такої скупості я від зятя не очікувала. Вже й не знаю, чи то телефон йому віддати? Чи може грошей він від мене хоче?
Мовчати я не буду, нехай знає, я також можу образитись, але їм від цього краще і легше точно не буде…
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!