Наприкінці тижня зателефонувала мені Христя, і як ні в чому не бувало, привіталася, і напросилася на тиждень до нас з чоловіком в гості. Я не довго думала, що відповісти “найкращій” подрузі. – Звісно, приїжджайте. Ми давно на вас чекаємо. Тільки одна поправочка: не на тиждень, а на один вечір. Заодно і борг віддасте. Не хвилюйтеся, ми відсотки накидати не будемо.
З моєю шкільною подругою Христиною ми спілкуємося якимось своєрідним сплеском. Закінчили школу – не спілкувалися до закінчення університету, потім, коли одночасно вийшли заміж, знову зблизилися, навіть ночували одна у одної, чоловіки ще жартували: “Хоч би ліжка не переплутати!”
З дітьми у Христини справи йшли, як за конвеєром, народила одного, через рік – іншого, ще півтора – третього. Якщо з двома вони з чоловіком ще якось справлялися, то третій син просто не давав передихнути, і вони вирішили залучити батьків. Ну, як залучити, мабуть, я не зовсім виразно висловилася. Вони вирішили переїхати до батьків Христини, щоб дідусь і бабуся були, що називається “на підхваті”, само собою, вирішувалося питання з платою за орендоване житло, ця стаття витрат просто зникала, як і витрати на харчування, у батьків Христі було своє фермерське господарство , і щоб поїсти, потрібно було просто вийти у двір.
Прощаючись із містом, подруга та її чоловік вирішили зробити “проводи”. Запросили всіх друзів та знайомих, і нас у тому числі. Чоловік Христі, крім загального керівництва столом, періодично усамітнювався з кимось із гостей на балконі і після повертався для чергового тосту.
Потім – знову відокремлений “передих”. Дійшла черга і до мого чоловіка. Про що вони розмовляли, я дізналася потім. Виявляється, чоловіки домовилися про кредит на невизначений час, Христя із чоловіком вирішили “відкрити справу”, і для цього їм потрібні були гроші. Суми, яку запросив її чоловік, ми не мали, наступного дня ми вручили їм половину того, що у нас просили.
Повернути гроші нам обіцяли відразу після “розкрутки”. Мені такі розпливчасті терміни не сподобалися, але шкільна подруга, я промовчала.
“Розкрутка” тривала кілька років. Христина знову зникла зі зв’язку. На мої повідомлення або відмовчувалась, або кидала якісь короткі відписки, з яких нічого неможливо було зрозуміти. Зрештою, я теж перестала писати і дзвонити, і ми знову “загубилися”.
І ось, недавно, “пропажа” знайшлася! Телефонує моя подруга і, як ні в чому не бувало: “Ой, я так за тобою скучила! Слухай, ми хочемо приїхати, у справах, ти не проти, якщо ми у вас зупинимось на тиждень?”
Після кількох років мовчання – “на тиждень”… Я, недовго думаючи, відповіла: – На тиждень не вийде, повечеряти можемо, і борг заодно повернете. Подруга засмутилася:
– Який?
– Той самий, на “розкрутку”!
– А-а, ми вам так і не віддали…
Христина з’їхала на абстрактні теми, про приїзд до нас вже не згадувала, і за кілька хвилин я почула класику:
– Ну гаразд, давай, зідзвонимось на днях!
Коли ми зідзвонимось – не знаю.
Хоча ні, знаю – скоріш всього – ніколи.
А у вас є, чи були, такі друзі?
Фото ілюстративне
