життєві історії 0
Мене розпирала цікавість: ну хто ж її принц? А подруга мовчить, як риба. І тоді я пішла на хитрість. Я обережно поцікавилася, куди він поведе її після роботи. Виявилося, що вони підуть в піцерію в новому районі міста.Чому так далеко, я спочатку не розуміла, адже у нас за рогом є кафе! Але відразу після роботи я поїхала туди. Я сіла за столик в самому кутку. Через двадцять хвилин в піцерію увійшла моя подруга в новій сукні і на високих підборах. А поруч з нею був презентабельний красивий чоловік – мій батько
Мене розпирала цікавість: ну хто ж її принц? А подруга мовчить, як риба. І
Суспільство 0
Погрілися – і досить: на Україну сунуть сніги 10-20 сантиметрів, хуртовини і морози до -5-18
Погрілися – і досить: на Україну сунуть сніги і хуртовини. Вже 24-25 січня погода
життєві історії 0
Я його розумію. У нього з дружиною за плечима 9 років шлюбу. Спільно нажите майно. Дружина непогана. Зі мною він 1,5 року. Тут вибір між серцем і розумом. Але я сподіваюся на шасливий шлюб! У житті всяке буває. Люди одружуються, розлучаються, знову одружуються і щасливі потім в другому або в третьому шлюбі
Я його розумію. У нього з дружиною за плечима 9 років шлюбу. Спільно нажите
життєві історії 0
У мене є син, і ось його я безмежно люблю. З дочкою – інша історія. Чим старшою ставала дівчинка, тим більше я розуміла свою неприязнь до неї. Дочка – моя конкурентка. За увагу чоловіка і друзів, за гарний одяг і так далі. І це все лише починається. Але коли я стала мамою сина, тоді я зрозуміла, що значить по-справжньому любити!
У мене є син, і ось його я безмежно люблю. З дочкою – інша
життєві історії 0
– В минулому році о десятій вечора схаменулися! – ображено розповідає пенсіонерка Лідія Михайлівна. – Згадали про матір. Син дзвонив, вітаємо, мовляв, мамо, бажаємо всього-всього! Гучний зв’язок включив, там і невістка на задньому плані… Я, звичайно, не втрималася, кажу, а ще пізніше не могли зателефонувати? Вони заметушилися – ось, ми тільки з роботи приїхали, додому зайшли, раніше незручно було б розмовляти!
– …В минулому році о десятій вечора схаменулися! – ображено розповідає пенсіонерка Лідія Михайлівна.
життєві історії 0
– Ой, перестань, не треба мені було таке спілкування! Мені батько потрібен був, який мешкав з нами. Щаслива мама, повна сім’я. А він все зруйнував заради своєї примхи. Ну і нехай буде щасливий – якщо зможе!
– Мама – моя найближча людина! – розповідає про себе тридцятирічна Юля. – всьому,
життєві історії 0
– Життя покарає? – допитується двадцяти шестирічна Олена. – Весь час про це думаю і страшенно боюся! Адже ми з чоловіком, щоб бути разом, дві сім’ї виходить зруйнували – його і мою. Двоє дітей його тепер нещасні, колишня дружина, мати… мій колишній чоловік, знову ж… батьки, які зі мною рік вже не розмовляють
– …Відплата буде обов’язково? – допитується двадцяти шестирічна Олена. – Весь час про це
життєві історії 0
“Добридень! – рішуче привіталася незнайомка. – Я Наталія”. “І що?” – здивовано запитала Аліна. “Як? Владислав нічого не розповів? Він же обіцяв”, – сердито відповіла жінка. “Що обіцяв?” – ошелешено запитала Аліна. “Як чоловіка ділити будемо?” Якби космічний прибулець в цей момент з’явився перед Аліною, вона не була б настільки здивована, як оце почутим безцеремонним питанням. Владислав, повернувшись, нарешті, до ночі додому, застав фантасмагоричну картину: в кухні мирно пили чай його дружина, дочка, Наталя і двоє її дітей
“Добридень! – рішуче привіталася незнайомка. – Я Наталія”. “І що?” – здивовано запитала Аліна.
життєві історії 0
Клацнув вимикач і м’яке розсіяне світло освітило просторий передпокій. І Ніна зрозуміла, що саме про таку квартиру вона все життя мріяла. Величезна, з білими стінами і великими лоджіями. Просто казка. Вона посміхнулася і повернулася до Жені. Вона купила в подарунок кавовий сервіз, одягла джинси (все одно на підлозі сидіти) і вирушила в гості. Але, переступивши поріг, ахнула
Стояв теплий жовтневий вечір. В повітрі пахло дощем і мокрим листям. Ніна йшла з
життєві історії 0
В Тамари був ювілей. З міста приїхали всі діти, онуки, мали зійтись і сусіди, як-не-як, а такими роками не кожен може похвалитися – 90. – Бабусю, а де горошок до олів’є?, – гукала онучка Яринка з кухні. – В кладові, вже несу, Яринко! Тамара сама не вірила, що в такі то роки вона ще може “бігати” по своїй хаті, яку разом з чоловіком будували, всю свою душу в неї вклали. Шкода, що Максим не дожив до того дня, але дякувати Богу, хоч онуків дочекався
В Тамари був ювілей. З міста приїхали всі діти, онуки, мали зійтись і сусіди,

You cannot copy content of this page