Моя дочка дуже ласа до грошей. Чоловік її вже давно на заробітках, а вона ті гроші і на ліво і на право, тільки й тринькає. А недавно на мій день народження Ліля подарувала мені шикарне ліжко. Я раділа, як мала дитина. Але потім вияснилося, що гроші їй дав Петро, вона їх потринькала, ліжко взяла в кредит, а йому вислала тому доказ. Але найцікавіше те, що Ліля хоче, щоб той кредит я і виплачувала. Але з чого? Прийдеться знов у сина просити, тільки з якими очима!
Моя дочка дуже ласа до грошей. Чоловік її вже давно на заробітках, а вона
Я накрила стіл, ми гарно пощедрували. Все наче було добре. Потім діти мені ще сказали, що хочуть додому печиво, яке я пекла зі своїми хлопцями, бо їм дуже засмакувало. Я спакувала їм майже все, що було на тарелі. А потім я пішла у коридор, щоб допомогти всім одягнутися. Дякувала за те, що приїхали до нас і порадували своєю присутністю, всіх обіймала і цілувала. Мої хлопці теж горнулись до обіймів. І якось, не знаю що мене смикнуло, та я вирішила у дітей запитати, чи знають вони, ким для них є мої сини?
Моя історія непроста і дуже тривожна. Як таке може відбуватись між братами і сестричками?
Сама я з Прикарпаття. Двоє дітей хотіли їсти, вдягатися, мати сучасні іграшки. От і наполягла тоді моя ще жива свекруха, аби я їхала заробляти гроші в Італію. Це був 2000 рік. Як мені тоді було соромно за свою злидні! Я їхала на кілька років, заробити на квартири дітям і собі, а лишилася на два десятиліття, вже є громадянство, офіційно працюю вже понад десять років, об’їздила весь світ. Сеньйора, у якої я жила і працювала, запитала: “У тебе весь одяг чорний і взуття, це твій улюблений колір?” І невтямки було багатій італійці. Приїхала я оце додому всіх побачити, грошей дала. від останньої поїздки додому на ці Новорічні свята мені стало дуже сумно
Сама я з Прикарпаття. Життя в нашому райцентрі ніколи не було легким, роботи нормальної
На день народження, який мені організували дочка з невісткою, прийшла і моя сестра Надійка. Живемо ми в одному селі. Ми дуже мило посиділи. Всі дарували невеличкі, але потрібні подаруночки, а я тішилась, як мала дитина. Але радість тривала до того часу, поки я не відкрила пакет-подарунок від Надійки. Як тепер я повинна на це реагувати? А найголовніше, ось-ось таке свято буде і в сестри. Мені дарувати щось подібне, чи буди добрішою?
На день народження, який мені організували дочка з невісткою, прийшла і моя сестра Надійка.
Вже більше десяти років, як ми з Анною пара. В нас трійко чудових діточок. Але сказати, що я забув про Вероніку – не можу. Вона ще зі шкільних часів осіла в моєму серці і це назавжди. Колись я зробив велику помилку, про яку буду шкодувати все життя. Якби ж я комусь довірився, мені б підказали, що не треба кохати людину, склавши руки і чекати чуда. Я все перекинув на неї, а це не працює. Єдине прошу, не повторюйте моїх помилок
Вже більше десяти років, як ми з Анною пара. В нас трійко чудових діточок.
Четвертого січня, на п’ятий день народження нашої донечки Анелії, свекруха знову приїхала зі своїм рушником і постіллю. Ніяк вона не може мене “пробачити”, бо одного разу з нею так вчинила я. Але ж це смішно, бо я була вимушена піти до магазину, оскільки витиратися якоюсь ганчіркою, і спати в сіро-бурій постілі, я наміру не мала, ще й з малою дитиною. Чоловік, до речі, мене підтримав
Четвертого січня, на п’ятий день народження нашої донечки Анелії, свекруха знову приїхала зі своїм
Побачивши своїх внуків у себе на дні народжені, я чуть з сорому крізь землю не провалилася. Я всім подругам розказувала, як в мене єдина дочка гарно живе, по-багатому, а тепер, побачивши їх, всі подумають, що я просто “лапшу” їм на вуха вішала. Ну хто повірить, що в такому одязі можуть багачі ходити. Всі в ресторані були, як люди, а мої наче з іншої планети спустилися!
Що то за мода тепер пішла, я ніяк не можу зрозуміти! Побачивши своїх внуків
“Я хочу печених яблук, привезеш?” – сказала мені бабуся, коли лежала в лікарні і від якої я не відходила. Звичайно, привезу. Я їздила до бабусі сама, хоча вона просила, аби я приїжджала і з мамою. Та у мами такого бажання не було. У мами, якій зараз 43 роки, своє життя, новий чоловік і мала дитина. Тому мама попросила саме мене, як бабусю Наталю випишуть, турбуватися про неї, сходити в магазин, поїсти приготувати, допомогти прибрати і таке інше. Я погодилася, бо живу окремо і ближче до бабусі. Квартиру я купила собі сама, ще плачу кредит, всі сили максимально зараз витрачаю на ремонт. Плюс – робота, особисте життя, та ще й бабуся. І все б нічого, якби не відношення бабусі до мене. Мені здається, що вона вважає мене за прислугу. Два дні тому вона мені написала повідомлення: “Обери один день цього тижня, щоб прибирання мені в квартирі генеральне зробити”
“Я хочу печених яблук, привезеш?” – сказала мені бабуся, коли лежала в лікарні і
Свекруха, знаючи що ми приїжджаємо, наварила, напекла, в хаті духота, а вікна ж відчиняти не можна, бо звідтам може залетіти “холод”, а після ж в клініку треба буде записуватись, до сімейного лікаря на огляд. Надія Василівна живе на першому поверсі, а попід вікна ж ходять люди і не всі “здорові”. Я прожила в цій обстановці два дні і зрозуміла, що сама себе погано стала почувати. Ось і запропонувала Мирону на решту днів в Карпати з’їздити. Тепер я для свекрухи ворог номер один!
Надія Василівна, мама мого чоловіка, образилась на мене, сина і навіть на восьмилітнього онука,
Після того, як свекруха злягла, за бабусею Мирона почала доглядати я. Ох і дивна вона. То я ковбасу не того ґатунку купила, то хліб не надто свіжий, то погано протерла під її ліжком. Ну такий вже прикрий характер в неї. – А ти що, думала квартира так легко тобі дістанеться? Е ні, такого не буде! Її ще потрібно заслужити в мене. А як не подобається, то я її на когось іншого перепишу. Ось тоді ви лікті й кусатимете. І ви знаєте, я таки здалася. Сама я на квартиру зароблю, бо ця “халява” мене не тішить
Сама я на квартиру зароблю, бо ця “халява” мене не тішить “А ти що,

You cannot copy content of this page