Моя дочка дуже ласа до грошей. Чоловік її вже давно на заробітках, а вона ті гроші і на ліво і на право, тільки й тринькає. А недавно на мій день народження Ліля подарувала мені шикарне ліжко. Я раділа, як мала дитина. Але потім вияснилося, що гроші їй дав Петро, вона їх потринькала, ліжко взяла в кредит, а йому вислала тому доказ. Але найцікавіше те, що Ліля хоче, щоб той кредит я і виплачувала. Але з чого? Прийдеться знов у сина просити, тільки з якими очима!
Я вже й не знаю як пояснити поведінку моєї дочки, чи то я припустилась колись помилки в її вихованні, чи то життя заставляє людину йти на такі вчинки.
Колись я молода дівчина, працювала на швейній фабриці, там і познайомилась я із своїм Степаном.
Він тоді лагодив нам машинки, такий уважний і шпаровитий, одразу кинувся мені в очі. Пару раз ми позустрічались, а потім і вирішили задуматись про серйозні відносини.
Вже через півтори року ми відгуляли наше весілля. І щоб не жити з батьками, обидвоє були за те, щоб мати свій власний куточок.
Тому одразу після весілля придбали хатинку в селі і там оселилися жити. Батьки з обидвох сторін рвалися нам допомагати, та ми завжди доказували свою самостійність і готовність до дорослого життя.
Нам було завжди добре в двох.
Моя професія постійно приносила мені додатковий заробіток. А мій чоловік завжди був при грошах.
Потім у нас народився син, а через чотири роки і донечка.
Я більше часу провела у декретній відпустці займалась діточками. Степан був нашим годувальником і у нього це файно виходило.
Та з того часу вже багато води утекло.
Мого Степана вже шість років, як немає з нами. Син одружився і живе окремо, правда завжди дбає за мене, часто переводить мені кошти на картку.
А як приїздить, то ніколи з пустими руками, завжди навезе мені всього щоб я мала на довше. Хоч я і живу з зятем і дочкою, та інколи відчуваю, наче з чужими людьми.
Щодо зятя то гріх буду мати, якщо жалітимусь, він як людина, дуже хороша.
Хлопець роботящий і майстер на всі руки. Та життя так покерувало, що мій зять вже років зо сім, як на тих заробітках, а тепер то взагалі без виїздно.
А все через мою дочку і її безкінечні забаганки. Сама Ліля толком працювати не хоче, а так завжди на гроші зятя і розраховує.
Тій скільки би грошей не дав, вона їх завжди знайде де протринькати, ще й з такою швидкістю, що можна і в книгу рекордів заносити.
А про ремонти то я взагалі мовчу, та чуть не щороку видумує щось нове. Я вже дала собі на спокій, бо моїх нервів на неї не вистарчає.
Та якщо чесно, була здивована, коли Ліля згадала про мене і на мій день народження подарувала мені нове ліжко.
Та таке гарне, що я коли в нього лягаю, то почуваю себе наче попелюшка.
Таке біленьке із велюровими вставками. Бо спала я вже, якщо чесно, на старому дивані, там вже він від старості просів і мене вже спина від такого сну частенько турбувала.
Та моя радість була не довгою. Виявилось, що зять вислав кошти, а моя доця протратила, а ліжко взяла в кредит, щоб зятю прозвітувати.
А тепер Ліля вимагає від мене, щоб я той кредит сама і сплачувала.
Та де ж мені з тої пенсії таких грошей набрати. Тепер і перед зятем соромно, бо з якими очима, ще раз на те саме ліжко грошей просити.
Та я не знаю, як цей кредит погасити маю…
Я у відчаї, що таку дитину сама виховала, яка мене в таке вплутала.
Чи просити допомоги в сина?
Та він і так мені постійно допомагає, на день народження телефон дорогий подарував, тай у нього своя сім’я і він не зобов’язаний на всі потреби давати мені кошти.
Щоб ви робили в такому випадку?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
