Про те, що я їду до дітей в гості, я попередила заздалегідь. Тарас ще за пів години до прибуття поїзда подзвонив, і сказав, що вже на вокзалі. Я була щаслива. – Мене чекають. Я ще жодного разу після весілля дітей не була у них в гостях. Вони одразу ж купили собі двокімнатну квартиру в новобудові. Я уявляла там справжній рай, а попала в не знати що. Лілі, невістки, в домі не було, тому я з легкістю могла оглянути їх “добро”.
Я вирішила погостювати у сина та відпочити, поки у мене відпустка. Ага, розмріялася – весь час драїла квартиру, адже невістка мені трапилася ще те ледащо.
Діти живуть у місті, а я у селі. Вони стали на рушничок щастя минулого року, але в гості я до них ще не приїжджала. Цього року вирішила залишити всі городні справи та трохи розвіятися, поживши міським життям. Усю худобу на сусідів залишила та поїхала.
Хотіла по набережній прогулятися, до кінотеатру сходити, вперше в ресторані повечеряти. Син був не проти, та й невістка не суперечила. Приїхала я вдень – Тарас мене зустрів просто на вокзалі. Коли він привів мене додому, невістки Лілі не було. Він залишив мені ключі та поїхав на роботу. Я оглянула все і за голову схопилася – який там був бардак!
На підлозі крихти, плитка вся в незрозумілих плямах, а на кахлі застиглий жир. Вони ж знали, що я приїду, не могли хоч трохи прибрати? Я вирішила відразу навести лад, адже там дихати було важко. Я думала, діти мені віддячать за старання, а вони навіть не помітили змін.
Ми повечеряли і розійшлися по різних кімнатах. Вранці я взялася за кухню. Цілий день витратила на прибирання, але знову жодної реакції ні від сина, ні від невістки. Мені навіть дякую ніхто не сказав. А я так втомилася, що вже не хотілося гуляти та трапезувати у ресторані.
Тарас через тиждень повіз мене на вокзал і каже:
– Ти ж гуляти приїхала, чому жодного разу з дому не вийшла?
І тут мій терпець урвався – я висловила йому все своє невдоволення. Я сказала, що день у день драїла їхню квартиру, яка мала вигляд хліва, а вони навіть не звернули на це уваги. А у відповідь почула:
– Тебе хтось просив це робити?
Розумієте, їм і так добре жилося, це була моя ініціатива. Мовляв, треба було не зважати. А як? Із заплющеними очима по квартирі пересуватися? Їсти з посуду, від якого верне?
– Мам, для нас важливі заходи сонця, хороші фільми, друзі та любов, а не стерильність. Ти занадто морочишся, сама затьмарюючи своє щастя. Коли ми бачимо, що у квартирі брудно, викликаємо клінінгову компанію. Адже ми думали, що тобі нудно, тому ти шукаєш собі роботу. Ти сама обрала, чим тобі займатись у відпустці. Ми у цьому не винні! – відповів син.
Він, начебто, правий, але я все одно почуваюся використаною. А як би ви вчинили на моєму місці?
Фото ілюстративне
