Напевно всі дівчата, коли виходять заміж, сподіваються, що цей шлюб на все життя. А інакше навіщо взагалі йти в ЗАГС?
Ольга з майбутнім чоловіком зустрічалися зовсім нічого за нинішніми мірками – півроку, не більше. Потім зіграли скромне весілля, замість весільної подорожі з’їздили на тиждень в санаторій, а через місяць дізналися про те, що скоро стануть батьками.
Ольга була щаслива, а ось чоловік її чомусь з кожним днем ставав все задумчивим, холоднішим. Ні, вголос він говорив про свою радість і величезне бажання скоріше побачити малюка, а на ділі став частіше затримуватися на роботі, навіть у вихідні намагався піти з дому – на дачу, до мами, до одного, все одно, аби подалі від дружини.
Ольга не розуміла такої поведінки, намагалася докопатися до правди, і по-хорошому розмовляла, і кричала, але нічого не добилася.
Коли Ольга була на 8 місяці, чоловік оголосив про свою неготовність до дітей. Сказав, що він занадто молодий, щоб витрачати життя на памперси та плачі дитини.
Він, говорив, що дітей взагалі не планував найближчі десять років, не очікував, що це трапиться так скоро. Ольга здивовано запитала, чому він раніше про це не говорив, а він все звалив на неї – типу, боявся, що ти образишся.
«Ображуся?! Серйозно?! А тепер що накажеш робити? Ти на живіт подивися, він що, по-твоєму, сам розсмокчеться?» – закричала дівчина. Чоловік промовчав, всім своїм виглядом показуючи, що йому противна її істерика.
Слухати її не захотів, він встав і крикнув: «Мені дитина не потрібна, крапка! Няньчитися я не стану. Якщо не будеш мене змушувати возитися з пелюшками – будемо жити далі. Якщо розраховуєш, що буду сюсюкати і рбавити немовля – нам краще розійтися!»
Ольга грюкнула дверима, вважаючи чоловіка зрадником. Подала на розлучення і аліменти, а через 1,5 місяці появився чудовий хлопчик.
Минуло 11 років. За весь цей час батько жодного разу не бачив сина, а грошима допомагав епізодично – рази 2-3 на рік.
В один прекрасний момент Ольга познайомилася з чоловіком на ім’я Ігор. Ігор був на 10 років старшим за неї. Кілька років тому він втратив дружину і тепер один виховував дочку, яка виявилася ровесницею сина Ольги.
Зійшлися двоє самотні. Ігор з Ольгою сподобалися один одному з першого погляду, вона побачила в ньому надійне і міцне плече, а він в ній – добру і дбайливу берегиню вогнища.
Їх діти швидко подружилися, і дорослі скоро вирішили жити разом. Ольга жила з сином у матері, а у Ігоря був свій будинок, до нього і переїхали. Тихо і мирно прожили 14 років. Діти закінчили школу, технікум, влаштувалися на роботу.
Дочка Ігоря вийшла заміж і поїхала до чоловіка, син Ольги одружився і тепер живе в квартирі бабусі, яка, на жаль, не дожила до весілля єдиного внука.
Ігор з Ольгою, стільки років прожили без оформлення відносин, нарешті, вирішили розписатися. Треба сказати, Ігор і раніше кликав Ольгу заміж, але вона, згадуючи про перший досвід, довго не могла зважитися на шлюб. А тут раптом зрозуміла, що більше не боїться, і Ігор почув довгоочікуване «так».
Ольга з Ігорем з такої нагоди вирішили запросити в гості дітей з сім’ями – поділитися радістю, запросити на церемонію в ЗАГС, просто поспілкуватися. Але все пішло зовсім не так, як планувалося.
Дочка Ігоря, почувши новини, насупилася і лише сухо сказала «вітаю». До кінця вечора вона сиділа як на голках, безуспішно намагаючись приховати поганий настрій.
Коли діти стали збиратися по домівках, Ольга заметушилася. Піду, каже, вам з собою смачненького покладу, а то наготувала все, нам стільки не з’їсти. Її син з дружиною зголосилися допомогти, а дочка Ігоря завела з татом розмову: «Тату, я, звичайно, рада, що ви вирішили заяву подати, але ти впевнений, що вам це потрібно?
Стільки років жили і нічого. До чого щось змінювати? Ти ж повинен розуміти, що мама Оля погодилася не просто так. Вік, всі справи. Розумієш, що це через спадок.
Так-то півбудинку їй дістанеться, раз вона буде законною дружиною, а я розраховувала, що все мені залишиться. Ти хіба не хочеш мене, єдину дочку, забезпечити власним житлом? Або давай заповіт на внучку напишемо. А у Ольги свій син є, нехай він її житлові проблеми вирішує».
Ігор від дочки такого не очікував. Більш того, половину її палкої промови почула і Ольга, невчасно зайшла в кімнату, і її син. Повисла незручна пауза.
Ольга розгубилася, а її син заявив: «Мама ні на що не претендує, на вулиці ми її не залишимо!»
Ігор же тихо, але твердо сказав: «Щось рано ти зі мною прощатися зібралася, дочко. Ольга тебе півжиття виховувала, ніколи не ображала, за що ж ти так з нею? Будинок великий, продасте його та гроші навпіл розділити, на невеликі квартирки вистачить. Я люблю тебе, але люблю і Ольгу – зрадити її я не можу! І дуже здивований, що ти взагалі про це говориш, ти ж мамою її називаєш!»
Дочка Ігоря невдоволено фиркнула і вилетіла з кімнати, всі інші постаралися зробити вигляд, що нічого не сталося…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
