Непрості часи переживає наш народ, але, незважаючи на ці лихоліття, життя продовжується: молоді люди закохуються, одружуються і дітей народжують.
У нашій родині нещодавно була гарна подія: моя донька Василина взяла шлюб з Максимом. Весілля як такого не було – від музикантів відмовились, це, скоріш за все, був святковий обід, де запросили найрідніших.
Та розповідь моя буде про сватів і їхню дивну поведінку.
Щоб організувати гостину на тридцять чоловік, теж потрібні кошти і зал, щоб посидіти. Цим займалась я і допомагав Максим. Мій чоловік на заробітках вже два роки, хотіли допомогти молодятам зробити ремонт у старій дідусевій хатині.
Розпочали, але закінчити так і не вийшло. Власне, після повномасштабного вторгнення, якось все припинили. “Перша шлюбна ніч” була не в дорогому готелі, а у цій старенькій дідовій хаті. Повірте, Максим був дуже щасливий, що має хоч таку, але свою хату!
За українським звичаєм свати перед весіллям ідуть на оглядини один до одного в гості. До нас вони прийшли на Великдень. Були вражені, що так багато наготовлено, все таке смачне.
Їли, пили і додому не хотіли їхати. Встигли на останню маршрутку. Мої свати не брали шлюбу, вони так все життя і живуть “на віру”.
Сват Іван працює сторожем, а сваха Оля ніде не працює (пояснила, що хворіє та й чоловік не дозволяє). Вона собі “довідку” виробила. Ось так і жили на мізерні кошти, Максима виховували.
Дитина добра, але “затуркали” його батьки, нічого не навчили робити. Зять закінчив харчове училище, працює на кухні.
Часто приносив додому на вечерю батькам щось смачненьке (бо залишалось багато чого на кухні, а шеф – повар дозволяв брати).
Як я згодом дізналась: у мого зятя алергія на порохи.
Одного разу (це було ще до весілля) на роботі йому стало зле. Моя Василина дзвонить: “Мамо, що робити? Максимові погано, везуть до лікарні!” Ми швидко зібрались і поїхали на “швидку”.
Медики надали необхідну допомогу – все обійшлось. З’ясувавши причину сказали, щоб у хаті батьки зробили порядок, зайве викинули, щоб гірше не було, бо організм перенасичений алергенами.
Але нічого з того не вийшло. Батькам було байдуже на здоров’я сина, бо коли я приїхала на оглядини до сватів, то побачила, всі кімнати застелені старими ковриками і на стінах теж висіли.
Запах старовини у квартирі мене насторожив. З розмови дізналась, що ремонти не робили, відколи свати отримали квартиру. Дивина якась. До церкви вони не ходять, гостей не запрошують, друзів у них нема. Живуть сьогоднішнім днем!
Максимко сам наскладав на весілля і оплатив свою частину, а батьки навіть не поцікавились нічим, сказали: “Хочеш весілля, то сам собі подбай про все, а ми прийдемо як гості”.
Прикро, дуже було прикро чути від Максима таке про батьків.
А перед весіллям сваха ще подзвонила і запитала: “Який сценарій весілля, як маємо себе поводити?”
Мені стало дивно від того, що люди такі “темні”, такі “далекі” від звичаїв та обрядів.
Було смішно з одного, що як усі гості розійшлись, сват зі столу забрав “біленьку”, щоб ніхто не побачив (а я випадково побачила). Подумала: “Тато- тато, як тобі не стидно, дитині ні копійки не дав, не поцікавився, а ще й цупиш плящину. Це так низько…”
Дякую Богу, що все пройшло добре, прийняла зятя, а зранку (на поправинах) Максим при всій родині сказав зі сльозами на очах: “Дякую Вам за підтримку, що прийняли мене у свою родину! Я дуже щасливий!”
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
