Мама покинула мене з сестрою, коли ми були ще маленькими дітьми. Поїхала за кордон своє життя влаштовувати. Залишила нас на виховання бабусі. У старшому віці я зрозуміла вислів “мама-зозуля”!

Бракувало її дуже у нашому житті, адже тата ми взагалі не знали! Бабуся не раз говорила: “Софійко, Мар’янко, вже точно цього року мама приїде!”

Ми вірили і чекали! Та, на жаль, вона не їхала.

Скільки ночей ми проплакали, а як переживали кожне шкільне свято… Мар’яна часто повторювала: “Я терпіти маму не можу, ніколи їй того не пробачу!”

Сестра була старшою, мала різні переживання. А потім я закінчувала школу, клопоти, куди йти далі вчитися – це все лягло на плечі Мар’янки.

Та я все сподівалась, що колись зустріну маму, вона ж деколи гроші бабусі надсилала – це означало, що пам’ятає про нас!

Я пішла вчитись на перукаря! Думала, що ця професія буде прибутковою для мене.

Швидко стала дорослою, коли зустріла Володю, одразу ж пішла жити до нього і його батьків. Ні! Мені не було соромно, адже багато молодих людей так пробують жити, щоб зрозуміти про свої стосунки “глибше”. в побуті.

Час минав, Мар’яна залишилась жити з бабусею!

А я жила у поки ще чужій сім’ї для мене! Минуло два роки і Володя запропонував мені вийти за нього заміж, а я погодилась!

Побачила іншу модель сім’ї, де тато і мама виховують двох дітей. Спочатку все було добре. Свекор і свекруха прийняли мене у свій дім, думаю, із жалю. Але прийняли!

Минав час! Вони хотіли внуків, а у нас з Володею нічого не виходило. Свекор, коли приходив трішки “веселий”, – часто говорив: “Володю, але вона тебе обкрутила навколо пальця, хіба ти не бачиш – “пуста” вона, дітей у вас не буде!”

Я хотіла втікати з того дому, але не могла, бо дуже кохала Володю! “Катю, не звертай ти увагу на тата, він такий є. Любить “підколоти”, – чоловік заспокоював мене!

Як грім серед ясного неба була сумна звістка від сестри: “Катю, бабусі більше нема з нами…”

Важко мені було це почути, бо бабуся мені була і мамою, і татом, і всім моїм життям.

Попрощалися, як належить, а що здивувало найбільше – мама не змогла приїхати, бо була аж у Фінляндії.

Минав час, стосунки з Володею ставали холодними. Я працювала до пізньої ночі, мала багато клієнтів.

До мене на стрижку приходив постійний клієнт Борис. Дуже гарний і солідний мужчина! Всілякі його запрошення “на каву” я відкидала.

Так тривало пів року, але одного зимового вечора не встигала на маршрутку, а останнім клієнтом був Борис. Він запропонував підвезти. Цей вечір був неповторним – я погодилась на каву (і не тільки).

Читайте також: Моя сусідка Ліля геть розум втратила. Замість того, щоб допомогти дітям з онуками, вона собі пса купила. Недавно зустріла її з ним на вулиці. Питаю, звідки так чимчикуєте, а вона мені уявляєте що каже? “На стрижку свого красунчика возила!” Тьху-ти, хай його грець. Там, як виявилося, вона майже всю свою пенсію лишила. Я не посоромилася і прямо їй в очі сказала: “А тобі на старості літ хто води принесе – пес?”

Додому приїхала пізно, Володя поїхав на чергування- ми розминулись.

Дуже жалію про те, що сталось з Борисом – більше ми не бачились, бо він виїхав з країни. А от я дізналась через місяць, що при надії.

Тепер не знаю, що маю робити? Чия це дитина: Бориса чи Володі? Як маю сказати правду? Чи казати взагалі? Що ж тепер буде?

Автор – Наталя У.

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!