fbpx
життєві історії
Та через квартиру все! Син з невісткою, після весілля жили в квартирі, яка мені від матері дісталася… А потім Діма, син мій, зустрів свою нову дружину, пішов до неї. А колишня невістка, Наталя, з дітьми залишилася в квартирі. Розлучення оформили, місяць пройшов, другий, дивлюся – вона й не думає з’їжджати! Я їй тоді натякнула культурно — мовляв, що думаєш далі робити, з роботою, з житлом? Коли переїжджаєш, ми з батьком, мовляв, допоможемо з речами, транспортом

Сидячи на лавці, пенсіонерка жалілась своїй подрузі, що вже давно свої внуків не бачила.

— Невістка колишня не дає з онуками спілкуватися! — бідкається пенсіонерка Лідія Миколаївна. — Розлучилися вони з сином півроку тому… Але ж я від цього бабусею дітям не перестала бути! Мені вони не чужі таки! Раніше я часто до них приїжджала, гуляла з дітьми, старшу онучку, восьмирічну, до себе в гості брала, у театри дитячі водила, у музеї, особливо коли молодший народився два роки тому в них… А тепер мені шлях туди заборонений, ось як! Молодший онук, мабуть, мене вже й забув! На вулиці зустріне — не впізнає рідну бабусю… Тепер інша бабуся в них, ех! Прикро!

— Справді, прикро. Чого це так?

– Та через квартиру все! Вони ж так і жили після весілля в квартирі, яка мені від матері дісталася… А потім Діма, син мій, зустрів свою нову дружину, пішов до неї. А колишня невістка, Наталя, з дітьми залишилася в квартирі. Розлучення оформили, місяць пройшов, другий, дивлюся – вона й не думає з’їжджати! Я їй тоді натякнула культурно — мовляв, що думаєш далі робити, з роботою, з житлом? Коли переїжджаєш, ми з батьком, мовляв, допоможемо з речами, транспортом…

– А вона?

— Каже, і нема куди особливо їхати звідси. Батьки десь у далекому силі. Там і місця немає, і школу доньки міняти доведеться, і місце в саду там роками чекають… Я їй говорю — чи знаєш, Наталко, ти вибач, звичайно, але це не мої проблеми! Квартира мені потрібна, і все! Термін переїхати – місяць!.. От скажи – неправа я? Потрібно на мене сильно образитися, за мою квартиру?

— Вона, мабуть, розраховувала пожити у вас рік-другий, доки дитину не візьмуть у садок. Там би, може, стала на ноги, зняла б собі житло.

— Може, й зняла б, а може, ні… У мене теж немає можливості роками чекати, коли там все налагодиться. Вона не сирота! У неї батьки є, які за дев’ять років у їхню сім’ю копійки не вклали, хай тепер допомагають… А хоч би й не було нікого! Я теж не мати Тереза, щоб квартири ліворуч і праворуч роздавати!.. Загалом, зібрали ми її і перевезли до батьків, з дітьми, звичайно. І все! З того часу нас скрізь у чорні списки поставила, ні їй, ні внучці додзвонитися не можу… Я ж тепер ворог!

— Зрозуміло… А у тій квартирі хтось живе зараз?

— У квартирі косметичний ремонт роблю, здаватиму! Нікого зі своїх туди більше не пущу, годі! Тільки ворогами стали з невісткою колишньої за мою доброту… Навіть не знаю, уявляєш, як там онука навчається у новій школі, як онук, як взагалі справи! Дімка теж нічого особливо не знає, з ним спілкується лише з приводу аліментів! Так, ні, дякую, отримала – от і все.

….Про дітей нічого не розповідає, дізнаємося від знайомих, що і як… А адже я до дітей прив’язалася, завжди допомагала, як могла… А тепер — ось так…

Як вважаєте, чи має право колишня невістка у подібній ситуації образитися на свекруху та «відлучити» ту від онуків?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!