Головна

alena

А він з трьома дітьми – грається, вечерю готує, прибирає – це я бачу кожнісінького дня! Спати не можу – все думаю про порятунок сина. Ох, Іванко, Іванко! Щодня після роботи син приходить додому виснажений. І замість того, щоб відпочити, як це зазвичай роблять чоловіки, він бере на себе все: грається з дітьми, годує їх, готує вечерю, вкладає спати. А невістка у цей час або зникає у ванній, або їде на йогу чи масаж. Ліля повертається через кілька годин, усміхнена, свіжа, готова сісти за стіл і вечеряти. А син? Він не скаржиться, але я бачу, як важко йому. Він не має часу на себе, на відпочинок
життєві історії 0
А він з трьома дітьми – грається, вечерю готує, прибирає – це я бачу кожнісінького дня! Спати не можу – все думаю про порятунок сина. Ох, Іванко, Іванко!
Інше діло, як живе Валентина! Оці мої дві кози, кролі, кури, квітники і грядки, Льонька на дивані – я на це все іншими очима подивилася! Хіба я задля цього народилася? Хіба це – сенс мого життя і моє жіноче щастя? Та очі би не бачили! Я повернулася з міста, де провела тиждень у своєї свахи Валентини, і з того часу мене не покидає одна думка: розлучення і накивати п’ятками! Яле чи зважуся? Це був перший раз за довгий час, коли я змогла вирватися зі свого села. Ми з чоловіком, Льонею, живемо тут уже понад 30 років: господарство, город, постійна праця. Я давно звикла, що треба вставати рано – 5 ранку, ледь світ починає пробиватися крізь фіранки, годувати курей, кіз, займатися городом, а потім – нескінченні хатні справи. Не справлюся без порад збоку
життєві історії 0
Оці мої дві кози, кролі, кури, квітники і грядки, Льонька на дивані – я на це все іншими очима подивилася! Хіба я задля цього народилася? Хіба це –
Я мала наступного дня їхати в туристичну агенцію і платити за путівку, тому звечора полізла в красиву різьблену скриньку, де ми з Тимофієм склали наші 150 тисяч гривень, подаровані нам на весілля. У мене очі стали розміром з тазики: скринька була пуста! Я два тижні тому вийшла заміж, але завтра іду подавати на розлучення – не треба мені такого сімейного життя, красно дякую! Виявилося, що всі наші весільні гроші – ті самі 150 тисяч гривень, які подарували наші рідні та друзі, – вже витрачені. Не на подорож. Не на щось для нас обох. Чоловік віддав їх своїй мамі. Щоб вона зробила підтяжку обличчя. А я думаю, що це не видно Інни Павлівни! Його мама – жінка, якій 62 роки, – вирішила, що їй це терміново потрібно. Вона давно мріяла «освіжитися», щоб виглядати молодшою й нібито легше знайти собі чоловіка. За її словами, вона хоче виглядати на 40, хоча її фігура, вибачте, далека від молодості. А Тимофій, навіть не порадившись зі мною, вирішив, що її бажання важливіше за наші плани. Родичі мене умовляють
життєві історії 0
Я мала наступного дня їхати в туристичну агенцію і платити за путівку, тому звечора полізла в красиву різьблену скриньку, де ми з Тимофієм склали наші 150 тисяч гривень,
Щоразу, коли я приходжу до них у гості, холодильник майже порожній: кілька яєць, банка кетчупу та пачка соку – ось і вся “заначка”. Мій син працює цілий день, приходить втомлений, і що він їсть? Сухі бутерброди або замовляє піцу. Я намагалася поговорити з Анею делікатно. Запитала, чи не потрібна їй допомога з рецептами, чи хоче вона навчитися готувати. Але вона лише сміється й каже: “Ой, Галино Іванівно, Тарас і сам може щось собі приготувати, він же не маленький”. Ну як це так? Я розумію, що мій син – дорослий чоловік, але жінка повинна створювати домашній затишок, піклуватися про сім’ю. Хіба ні? Коли я зрозуміла, що розмови не допомагають, вирішила діяти інакше. Тепер я щодня заходжу до них додому. Кажу, що просто допоможу з прибиранням або принесу щось смачненьке. Насправді ж я перевіряю, як вони живуть. Звісно, намагаюся не показувати свого невдоволення, але це складно. Наприклад, нещодавно я відкрила їхній кухонний шафу, а там – пачка гречки, прострочені макарони та якісь спеції
життєві історії 0
Мене звати Галина, і недавно в моєму житті сталася важлива подія – мій єдиний син Тарас одружився. Я щиро радіда за сина, але радість моя тривала не довго
– Та хіба ж ти мати, Оленко? Зозуля якась! Коли це нормальна жінка залишала своїх діток з чужою панянкою? Як ти взагалі спати можеш спокійно? – вичитує мене при кожній зустрічі мама. Та що там мама – всі знайомі. Але я звикла. Живу у своє задоволення, а чоловіку плачу на дітей аліменти. А та краля що хотіла? Прийти в трикімнатну квартиру на все готове, забрати мого чоловіка? Єгор знаходив собі “віддушини” на стороні, поки я варила борщ, прала пелюшки й укладала дітей спати. Спочатку я намагалася ігнорувати це. Як жінка, вихована в традиції “бережи сім’ю за будь-яку ціну”, я переконувала себе, що так живуть багато. Що дітям потрібен тато. Що чоловіки всі однакові, а моя роль – терпіти й берегти мир у домі
життєві історії 0
– Та хіба ж ти мати, Оленко? Зозуля якась! Коли це нормальна жінка залишала своїх діток з чужою панянкою? Як ти взагалі спати можеш спокійно? – вичитує мене
Коли Оля прийшла, то принесла подарунок – загорнутий у пакунок. Я вирішила, що будемо одразу відкривати подарунки, бо Назарчику дуже цікаво, що йому дарують. Та й дітям завжди хочеться щось нове, щоб гратися тут і зараз. Я розпакувала цей подарунок і, чесно кажучи, була дуже здивована. У пакунку виявилися старі іграшки, якими раніше грався її син Даник. Деякі були поламані. Ще там було кілька речей: дитячий одяг, але весь у плямах, дуже зношений. Я навіть не знаю, що мені робити і як тепер поводитися. Чи спілкуватися далі з подругою, чи ні. Бо той подарунок, який вона принесла моєму сину на день народження був, м’яко кажучи, дивним. Я живу в районному центрі біля Києва. У мене є маленький синочок Назарчик, йому виповнилося три рочки
життєві історії 0
Я навіть не знаю, що мені робити і як тепер поводитися. Чи спілкуватися далі з подругою, чи ні. Бо той подарунок, який вона принесла моєму сину на день
Я приїхала додому, в рідне село на Хмельниччині біля Летичева, вперше за 10 років. Я їхала з передчуттям радості — побачити свою дочку, зятя, онуків, дім, який я залишила в їхніх руках, і, звісно ж, сад. Сад, який був не просто ділянкою з деревами, а живою пам’яттю про моє дитинство, нашу родину і дуже дорогу мені людину – мою молодшу сестру Галинку, з якою ми його садили. Я ніколи цього не прощу дочці і зятю і не куплю їм на річницю весілля обіцяну машину
життєві історії 0
Я приїхала додому, в рідне село на Хмельниччині біля Летичева, вперше за 10 років. Я їхала з передчуттям радості — побачити свою дочку, зятя, онуків, дім, який я
У мене з чоловіком в Іспанії свій бізнес – готель на березі моря. Тому я оплачувала доглядальницю батькам, лікування, санаторії. Будинок в селі на Полтавщині батьки заповіли на нас трьох, але мої сестра і брат умовляють мене відмовитися на їхню користь від моєї частини спадку, бо хочуть продати будинок і допомогти фінансово своїм дітям
життєві історії 0
У мене з чоловіком в Іспанії свій бізнес – готель на березі моря. Тому я оплачувала доглядальницю батькам, лікування, санаторії. Будинок в селі на Полтавщині батьки заповіли на
Мені 32 роки, звуть Олена, і я вже 14 років одружена зі своїм чоловіком Артемом. Щоранку починається однакова рутина. Свекор і свекруха їдуть на роботу в місто, залишаючи мені весь будинок, подвір’я, город і господарство на руки. Я встаю рано, ще до світанку, готую сніданок, збираю дітей до школи, потім виконую свою дистанційну роботу. Але для роботи на комп’ютері завжли не вистачає часу, бо свекруха щодня залишає список завдань. То буряки перебрати, то картоплю посадити, то курей і кролів нагодувати, то зібрати огірки для закруток. А іноді – і зовсім абсурдні речі. Наприклад, на вихідних я ношу каву в ліжко свекру і свекрусі. Артем щось надсилає, але більша частина йде на життя, оплату комунальних послуг і запити свекрів. “Ось батькам треба дах на сараї перекрити”, – каже чоловік. “Новий паркан треба поставити”
життєві історії 0
Мені 32 роки, і я вже 14 років одружена зі своїм чоловіком Артемом. Ми побралися дуже молодими: мені було лише 18, йому – 22. Наші почуття тоді здавалися
Її кулінарні здібності – окрема тема. Її голубці, запіканки, котлетки і торти – це просто шедеври. Всі наші друзі й родичі захоплюються нею і просять її рецепти. Я й сам часто жартую: “Моя дружина могла б стати шеф-кухарем у найкращому ресторані”. Але є одна річ, яка мене тривожить і з якою я не можу впоратися.Подружнє життя у нас з Соломією буває лише два рази на рік. Це мій подарунок на день народження і, якщо пощастить, на Новий рік. Але Новий рік іноді “випадає”, бо, як каже Соломія, це завжди клопоти, гості, свята – не до того
життєві історії 0
Її кулінарні здібності – окрема тема. Її голубці, запіканки, котлетки і торти – це просто шедеври. Всі наші друзі й родичі захоплюються нею і просять її рецепти. Я

You cannot copy content of this page