Я з Ужгороду. Щоб мати гроші і жити як мені хочеться, я робила все: працювала, не покладаючи рук, навчалася новим професіям, міняла роботи, виходила заміж, не кохаючи. Три чоловіки у мене були і три розлучення. А потім я стала доглядати літніх людей. Пані Аделя була моя третя підопічна. Поселилася я до неї в квартиру в двоповерховий, старий, на 3 під’їзди будинок. Характер у бабусі був не мед, але самотня пані Аделя виявилася господаркою половини цього будинку, з усіма його квартирами, поверхами і під’їздами. Отримувала гроші з мешканців, а відписала нерухомість мені. Життя моє змінилося і настав кінець самотності. У мене раптом з’явилася ціла отара всіляких родичів і родичів їхніх родичів, які все життя думали, як мені допомогти, але згадали про це ось буквально щойно
Я з Ужгороду. Щоб мати гроші і жити як мені хочеться, я робила все: працювала, не покладаючи рук, навчалася новим професіям, міняла роботи, виходила заміж, не кохаючи. Три
Свої 65 я вирішила не святкувати взагалі, запросити тільки дітей. Дочці 35 років, сину – 31. але ж не три квіточки я очікувала отримати у подарунок! Так мені сумно і важко, що слів нема. “Наполеон” пекла, холодцю наварила – синочок же любить. Ой, же ж шоколадка була – від дочки, а квіти – від сина. Ліда ж подзвонила і по-секрету сказала, що батьку, тобто моєму колишньому чоловіку, вони подарували на день народження путівку в Яремче!
Свої 65 я вирішила не святкувати взагалі, запросити тільки дітей. Дочці 35 років, сину – 31. але ж не три квіточки я очікувала отримати у подарунок! Так мені
Я заплатила за всіх, так-так! Сказали, що я маю оплатити все весілля, раз наречена без посагу і  не дотримуюся традиції, як у давнину і як у них в селі досі. Домовитися не вийшло. Я приїхала по справах з Італії в Україну, до себе в Ужгород. Ну і якраз випала нагода познайомитися ближче з майбутніми сватами – моя єдина дочка Алінка зібралася заміж. Отже, запросила я батьків доньчиного хлопця Тараса в найкращу кав’ярню нашого міста. Там не тільки кави випити можна, а й меню для поїсти хороше. Але я під час таких розмов не звикла наїдатися, тому замовила собі френч-каву і круассан з лососем – цього, вважаю, цілком достатньо як фону для спілкування. Та мої свати думали інакше.  Пані й пану-батькам майбутнього зятя було жарко, тому вони почали з лимонадів і морозива. А потім замовили шашлик, канапки, холодник з буряком і по келишку ігристого. В мене очі аж на лоба стрибнули! Це була 12 година дня, на хвилиночку! Навіть уявити вагаюся, яке вони влаштують весілля!
Я приїхала по справах з Італії в Україну, до себе в Ужгород. Ну і якраз випала нагода познайомитися ближче з майбутніми сватами – моя єдина дочка Алінка зібралася
Я навіть не знаю, як пояснити тепер чоловіку після мого вчорашнього дня народження, що я його мамі в нашому домі більше тепер не рада. Чи взагалі йому нічого не говорити про ці 200 гривень? Але мені дуже хочеться. Я насправді сама не розумію, що це було з її боку. Чи запитати в Ольги Вікторівни напряму? Посиденьки були скромними, але я постаралася, навіть суші сама приготувала – у мене вони виходять не гірше ніж в ресторані. А увечері я відкрила конверти, які подарували куми і моя сестра і мама чоловіка. Конверт від свекрухи мене щиро здивував, аж очі на лоба стрибнули. Вона 10 років вже живе і працює у Іспанії
Я навіть не знаю, як пояснити тепер чоловіку після мого вчорашнього дня народження, що я його мамі в нашому домі більше тепер не рада. Чи взагалі йому нічого
Я прийняла складне рішення, але назад дороги немає. Хочу встигнути пожити для себе хоч трохи, але батьки мені не дадуть. Вони розлучили мене з чоловіком і не дали вийти заміж вдруге. Вони виховали мою доньку, яка мислить точно у вони і далека від мене. І ось тепер, коли мені 49, а батькам під 80, я вирішила віддати їх в приватний будинок для літніх людей. Маю можливість. Я буду за них платити і відвідувати, якщо захочуть, ну а як ні – то ні
Ось тепер, коли мені 49, а батькам під 80, я вирішила віддати їх в приватний будинок для літніх людей. Маю можливість. Я буду за них платити і відвідувати,
Мама чоловіка два тижні тому, як почалася спека, заявился з сумкою на нашому порозі і сказала, що буде жити у нас, бо ми маємо кондиціонер. А вона ж нам свого часу аж 200 тисяч гривень на квартиру дала, то ж має право командувати і ось так заявлятися. Та ще з котиком пухнастим. А те, що нас у двушці четверо і вона п’ята тепер, та я ще працюю на кухні – пані Інгу це не хвилює. На кухні +30, а вона мені смажить щоранку о 7-й то оладки, то бендерики якісь то ще краще – пиріжки у фритюрі. Шерсть кругом літає. Начадить, а мені потім там працюй. Вказала я дорогій свекруні на двері, так вони тепер зі мною не розмовляють, ні вона, ні чоловік. Ні, я мала терпіти? А Інга Олександрівна ще й заявила, щоб я їй ті гроші повернула, раз вона тут не має права голосу
На кухні +30, а вона мені смажить щоранку о 7-й то оладки, то бендерики якісь то ще краще – пиріжки у фритюрі. Шерсть кругом літає. Начадить, а мені
Сьогодні, у свій єдиний вихідний, Максим знову повіз дорогоцінну матусю на ринок по кабачки-помідори та по магазинам. Я вже не знаю, як з цим боротися, руки опускаються. Треба було купувати квартиру на іншому кінці планети. З чоловіком ми живемо у окремій квартирі, свекруха Ліля Василівна – в одному районі з нами. Мій чоловік – єдина дитина у сім’ї, батьки у Максима давно розлученні. Тому він і став центром всесвіту для своєї мами
Сьогодні, у свій єдиний вихідний, Максим знову повіз дорогоцінну матусю на ринок по кабачки-помідори та по магазинам. Я вже не знаю, як з цим боротися, руки опускаються. Треба
Моїм би батькам – та взяти приклад з моєї свекрухи! Та де там, це не про них історія, не барська це справа – допомогти дітям, у них своє життя, інтереси і захоплення. Зоя Павлівна, мама мого Артема, завжди намагається нам з чоловіком допомогти, вона пенсіонерка вже, але працює у свої 63 роки, купує онукам одяг, з ночівлею онучок часто бере, причому сама пропонує, ми їй дітей не нав’язуємо. Частину квартири нам свою віддала. Людина з великої літери моя свекруха!
Моїм би батькам – та взяти приклад з моєї свекрухи! Та де там, це не про них історія, не барська це справа – допомогти дітям, у них своє
Дуже мені сумно, але доведеться припинити спілкування з моєю єдиною подругою дитинства Світланою, з якою спілкувалися все життя, адже ми сусідки. Я навіть допомагала її чоловіку з їхніми дітьми, поки вони росли, а Світлана в Італії на заробітках. Зараз мені 68 років, подрузі – 69. Вона там в своїх Італіях 30 років майже провела. Оце повернулася зовсім вже. Я думала, спілкуватися будемо як в дитинстві. Та Світлана поводиться так, як в її віці і взагалі зараз не припустимо. У них світяться усі вікна, коли кругом темно, а мене не запрошують. Звичайно, що й кондиціонер у них є і спека їм не дошкуляє
Зі Світланою ми обидві зі Львова і дружили з дитинства, разом виросли, навчалися в одній школі і живемо все життя в одному будинку. Ну як в одному. Я
У мене так кішки на душі шкребуть. У мами постійно очі на мокрому місці. Але я прийняла таке рішення не просто так, а на благо нам усім, до того ж я сама буду оплачувати життя дідуся в пансіонаті. Розповім вам про нашу ситуацію все спочатку, і дуже хочу почути вашу сторонню думку – права я чи ні. Вже в понеділок відвеземо дідуся, бабусі ще нічого не казали
У мене так кішки на душі шкребуть. У мами постійно очі на мокрому місці. Але я прийняла таке рішення не просто так, а на благо нам усім, до

You cannot copy content of this page