olesya
— Тридцять дві тисячі гривень на місяць, Вікторе! Ти серйозно вважаєш, що за такі гроші можна нормально утримувати сім’ю? Подивися хоча б на наших сусідів. У них нова
— Зоряно, я сьогодні забираю свої речі. Не треба нічого переносити на вихідні, я вже домовився, де житиму. — Богдане, у нас завтра платіж за твою машину —
— Олеже, а хто така Юлія, яка пише тобі: «Ти обіцяв повернутися до четверга. Я більше не хочу пояснювати сусідам, чому ти знову поїхав до дружини»? — Я
— Павле, твоя мама вчора просила в нас 8 000 гривень на ліки, а сьогодні я знайшла в її квартирі валізу, набиту грошима. Там не кілька тисяч. Я
— Софіє, скажи мені прямо: ти справді розповідала Валентині, що я беру гроші з будинкового фонду на власні потреби? Бо сьогодні троє сусідів вимагали показати їм усі квитанції.
— Олеже, тільки не кажи, що це ми повинні оплачувати! — Я показала чоловікові рахунок від майстрів. — 86 400 гривень за ремонт, і це ще без нової
— Ти хочеш, щоб я сказала Андрієві, ніби дитина не його? — Марта так різко відсунула від себе папку з документами, що один аркуш упав на підлогу. —
За три тижні до весілля я вперше залишилася на вечерю в родині нареченого, а додому повернулася з рішенням, через яке довелося скасувати ресторан, повернути обручку й пояснювати родичам,
— Ще трохи потерпи, Олю. Дах до зими простоїть, а грошей зараз немає. Сам би радий, але немає. Роман сказав це, не відриваючи очей від телефона. У кімнаті
Дідусь вимагав від батьків 80 000 грн за квартиру, у якій ми прожили разом дев’ять років, а коли йому відмовили, перестав навіть вітатися зі мною — хоча я