Так склалися обставини, що я переїхала до мами у Польщу, бо моя квартира в Харкові поки що у нежилому стані. Мешкаємо з мамою в одній кімнаті, це дуже складно. Вона неспокійна людина, яка дуже переживає за близьких зараз і мислить дуже кардинально.
Для мене це дивно і мені не властиво. Я б взагалі хотіла абстрагуватися від усього, але вона наполегливо не дає мені це зробити.
Я відчуваю обов’язки перед нею: приділяти увагу, допомагати, спілкуватися – словом, все те, чого я не хочу робити. Я дратуюся від її присутності та опіки.
Але коли я пояснила мамі свій стан і свої бажання на даний момент, вона не змогла мене зрозуміти. Вона хоче тільки те, що вона придумала і думає, що це подобається дітям.
Моя самооцінка падає, я починаю сумніватися у своїх переконаннях та силах.
Мама у мене хороша, але мені правда не потрібні її любов, переживання та опіка. Мені було дуже добре, коли я не бачила батьків місяцями, а зараз маю споглядати щодня. Мені здається, що мені потрібно підтасувати себе під неї, щоб уникнути конфліктів.
Скільки разів я заявляла про те, що втомилася від їхнього товариства і перебування за кордоном. Але відповідь батьків одна: «Чого тобі їхати додому, тут же мирно і спокійно. Шукай тут роботу».
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
