Це вже занадто, людоньки. Прокидаюся – вона наді мною нависла й щось шепоче! Я сподівалася, що Юрій раніше свою маму на місце поставить, щиро кажучи.
Знаю, що я не одна така, але чомусь здається, що саме мені не пощастило зі свекрухою більше за інших. Люди бувають різні і пристосовуються один до одного довго, кілька років.
Я до останнього плекала у собі надію, що цей момент у мене зі Світланою Олександрівною обов’язково настане, але днями зрозуміла, що цього не станеться.
Смішно сказати, але останньою краплею стала книга, яку мати чоловіка придбала на барахолці. Книга називається “Як приснитися людині уві сні”. І, як ви розумієте, піддослідною для своїх експериментів вибрали саме мене.
Моя свекруха дещо дивакувата жінка. Вона захоплюється езотеричними практиками, ходить до ворожок та читає гороскопи щодня. Найгірше, що вона втягує в це нас з Юрою. До того як ми почали жити разом, це здавалося просто кумедним хобі. Тепер я так не гадаю.
Адже її бажання дізнатися, як наснитися людині уві сні, здається, зруйнувало нашу родину.
Ви не подумайте, я людина неконфліктна і завжди за тихий компроміс. Світлана Олександрівна часто позитивно відгукувалася про те, що в неї «тиха невістка», але мені насправді просто не хотілося з нею сперечатися та псувати стосунки.
Тим більше, живемо ми всі втрьох, а це рідна мати мого чоловіка, якого я люблю і поважаю.
З Юрчиком ми познайомилися ще у школі, коли ми з мамою переїхали до іншого міста. Це було так давно, але я все одно пам’ятаю нашу юність в найдрібніших подробицях – перше кохання, перші стосунки, валентинки на 14 лютого та мій перший букет квітів.
Потім ми з ним розійшлися через якусь підліткову нісенітницю, а вдруге зустрілися вже в магістратурі. Закрутилося – я й не помітила, як пролетіло ще кілька років нашої спільної дороги.
Я точно знаю, що Юрко це моя доля, ми часто про це жартуємо. За ці роки ми і сходилися, і розходилися, але планомірно справи рухалися до весілля.
Незважаючи на те, що спочатку у нас були всілякі розбіжності, я ні краплі не сумнівалася у своєму виборі. Юрій хоч і з характером, але людина дуже гідна. З ранніх років вже працював в автомайстерні, половину грошей віддавав сім’ї, мріяв про власний бізнес і побудував його практично з нуля. Тепер мій чоловік має свій магазин автозапчастин.
Коли я виходила за нього заміж, він вже був відомим в місті й районі майстром, але тоді ще «працював на дядька». Втім, це не завадило йому на зароблені гроші збудувати будинок для себе і мами, і відкласти гроші на наше з ним весілля.
Від моїх вкладень він відмовився, оскільки на зарплату вчителя молодших класів я мало що могла собі дозволити. І жила я з батьками до 26 років.
Весілля наше з Юрком було скромне, але гарне. Близькі друзі і родичі, на мені біла сукня – пишна, як морська піна! Нашому щастю не було межі. І свекруха спочатку прийняла мене дуже привітно, хоча бачилися ми зі Світланою Олександрівною до цього лише кілька разів на свята.
А після весілля ми всі втрьох – я, Юрко і його мама – почали жити разом. І вся привітність якось розчинилася. Тепер я розумію, що всі ці посмішки та радість були напускними.
У свекрухи, яка скоро виходить на пенсію, зараз не життя, а казка: живе з улюбленим сином у гарному й великому будинку, має свій сад, кота і повно місця для її сеансів, якими вона захоплюється. Тільки я не вписуюсь у картину її ідеального життя.
То порошок не з тим запахом куплю, то їжу пересолю чи недосолю, то борщ у мене рідкий, то густий. Кілька разів вона спробувала навіть критикувати мій стиль одягу, але Юрко вчасно її зупинив. Він тільки сказав: “Мамо, не треба”. І Світлана Олександрівна одразу якось заспокоїлася.
Щоправда, вистачило її ненадовго, і через кілька днів вона знову продовжила мене клювати за кожну дрібницю. Я вже скаржилася чоловіку, але він каже, що це вона ще не звикла до мене, я для неї трохи чужа. Як же! Чотири роки вже минуло, навіть я вже звикла.
Про захоплення свекрухи я взагалі мовчу. Варто комусь із нас трохи прихворіти, одразу починається викочування яйцями. У будинку повно дивних речей: якогось каміння, пахощів і талісманів, які мама Юрка розпихала по всіх кутках.
Її улюблена історія, яку вона розповідає при кожній слушній нагоді, про те, як вона Юрасика з того світу витягла. Нібито хтось наклав на сина сильний пристріт, коли він був маленьким. З того часу вона й захоплюється подібним.
Я намагалася не звертати на це уваги і не надавати значення. Всілякі можуть бути хобі в людини. Мені, наприклад, подобається плести з бісеру і в’язати довгими зимовими вечорами.
Мій чоловік теж відмахувався від маминих дивацтв. По-перше, він до них давно звик. По-друге, він у них просто не вірить, як і я.
Але востаннє його мама явно перейшла межу.
Кілька днів тому я помітила, що на кухонному столі лежить нова книга Карлоса Кастанеди. Вона називалася «Шляхи знання». З того часу свекруха тільки про автора й балакала.
Начебто це відомий езотеричний практик, який почерпнув досвід у індійських ченців. Найбільше її цікавили астральні подорожі під час сну. Їй було цікаво, як наснитися людині уві сні. Незабаром у нас в будинку з’явилось більше літератури такого характеру.
Прокидаюся я одного разу від того, що наді мною стоїть свекруха і шепоче: «Оленко, Оленко,Оленко». Я як закричу – чоловік аж підстрибнув, миттю піднявся на ноги. Подумав, що до хати злодій пробрався, він навіть чимось замахнувся, а потім зрозумів, що це його мама.
Мені тоді стало очевидним, що це остання крапля. Що нарешті моїм випробуванням кінець, і Юрко все ж таки поставить мати на місце. Але ні.
Наступного дня він був тим, хто захищав матір. «Розумієш, – каже мені чоловік. – Мама просто хотіла перевірити, чи правда написана у книзі».
Виявляється, у цій нещасній книжці одним із способів, як наснитися людині уві сні, було таке: «Об’єкт, у сон якого ви хочете поринути, повинен перебувати в стадії глибокого сну, найкраще вночі; необхідно стати над об’єктом і тихо окликнути його на ім’я, уявляючи в найдрібніших подробицях із заплющеними очима, як ця людина виглядає».
Здавалося б, невинна нісенітниця, але мене лякає інше. Що свекрусі могло знадобитися у моїй голові?!
Цього разу я вирішила показати характер, зібрала валізу і поїхала до батьків, поки Юра був на роботі. Було просто нестерпно спостерігати, як він свекруху вигороджує.
Незважаючи на всю мою любов до нього, всі наші спільні роки разом, йому було абсолютно начхати, що мати опускається до якихось експериментів наді мною. А для нього все нісенітниця, для нього це просто невинне хобі.
Ось минуло кілька днів. І мені подвійно прикро тому, що чоловік мені не пише і не дзвонить. Якби відчував за собою якусь провину, мабуть вже подзвонив би. Виходить, що йому байдуже?
А я не хочу писати йому першою, бо це виглядатиме безглуздо: сама поїхала – сама написала. А що буде, якщо він зовсім не напише?
Я, коли їхала до батьків, зовсім не подумала про те, що він між мною та мамою може обрати Світлану Олександрівну. Дзвонити не хочу, чекати теж. От і не знаю, повертатися додому з повною поразкою чи ще почекати. Що б ви мені порадили?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
