У нас з чоловіком четверо дітей, тому після 24 і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам.
І де в світі справедливість.
Живу я з Миколою вже багато років. В нас спільних, аж четверо дітей.
Чесно кажучи, я на третьому вже хотіла зупинитися, але Микола вмовив мене на ще одну дитину. Мовляв, дуже хотів сина. І слава Богу після трьох доньок Віри, Марії та Олени, в нас народився син Матвій.
Перші роки, звісно, було важко, нам допомагали батьки. Особливо мої, адже мати була в Італії. Тож звісно моя мама мала можливість підтримати свою наймолодшу донечку.
Доньки росли здоровими, ось тільки синок важко нам дався, і після виписки ми ще довго по лікарях моталися.
Чоловік в цей час дуже допомагав, взяв додатковий підробіток, щоб точно на все вистачало грошей.
Діти росли, Віра вступила в університет. Переїхала в гуртожиток. Марія почала вчитися в коледжі, тому теж не так вже і часто бувала вдома. Олена і Матвій поки в школі. Але в нас вже появилось більше спільного часу з чоловіком.
В той час я зрозуміла, що вже зовсім не знаю і не розумію чоловіка, який весь час поруч зі мною. В нас було мало спільних тем для розмов. Ми з одного боку знали все один про одного, але в той же самий час, зовсім нічого не знали про життя партнера.
Звісно, я намагалася вернути колишнє кохання і захоплення. Але наше життя сильно розділилося, і це почалося з того часу, коли я була завжди з дітьми, а Микола весь час на роботі, адже мав забезпечити сім’ю. З часом зрозуміла, що немає сенсу нічого відроджувати.
А остаточно всі крапки над і розставило 24.
Ми почали переживати і за дітей, і за майбутнє, і за життя інших. В той час Микола втратив роботу.
Тож поки всі наші діти не досягнули повноліття ми прийняли рішення, що чоловік поїде на заробітки в Польщу.
Коли мій чоловік через 24 виїхав за кордон я нарешті зрозуміла наскільки ж ми різні. Майже одразу наші розмови стали короткими, згодом на день ми могли поговорити тільки декілька хвилин.
А зараз можемо навіть не кожного дня, а через день, дзвонити один до одного.
І ось тепер я не знаю що робити… Чи варто і надалі залишатися з батьком моїх дітей, якщо крім батьківства, нас більше нічого не зв’язує?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
