Проживаю я в сільській місцевості, на даний час я вже на пенсії, а колись в молоді роки працювала в місцевому побут комбінаті швачкою-мотористкою.
Там і познайомилась я з Марією, і вже згодом ми стали не лише співробітницями, а й подругами.
Ці наші дружні відносини ми зберегли ще й по сьогоднішній день, щоправда, дружба в нас вже не така, як раніше. Тепер ми зустрічаємось хіба що в церкві і на день народження одна у одної.
Моя подруга Марія проживає зі своїми братами пенсіонерами. Так склалось в житті моєї Марії, що ні вона, ні її брати, не були одружені.
На даний час це три пенсіонери з вреднуватим, я би сказала, характером. Все життя економлять на собі, шкодують собі зайву цукерку купити, тай Марію постійно контролюють, як маленьку дитину.
Мабуть, комусь це в голові не вкладається, та за ці роки вони настільки звикли контролювати кроки один одного, що буває і таке: Марія не встигне в магазин по хліб зайти, як брати вже телефонують і питають, де вона є так довго.
Таких історій є дуже багато. Та сьогоднішня моя історія не про це.
Вчора у моєї подруги було сімдесят років, гарна дата. Звісно, я знала що Марія в мене трошки безпорадна, щодо приготування столу.
Тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Я попросила свою дочку, яка проживає зі мною, і та допомогла мені у приготуванні тієї всієї смакоти.
Ми це все привезли заздалегідь до Марії і моя дочка не лише гарно, а й дуже смачно накрила на столі гостину. Гостей було не багато і не мало, а з Маріїними братами нас за столом сиділо одинадцять чоловік.
На гаряче нам Марія зварила смачнющий бульйон, із м’ясними конвертиками. Бачили б ви її братів, якими очима вони на цей стіл дивились.
А як жадно вони пригощались. Старший брат з’їв майже всі шоколадні цукерки зі столу, так вони йому вже смакували. Дивлячись на них, в мене було таке відчуття, наче це маленькі діти, хоч на голові давно вже сивина.
Батьки Марії рано покинули цей світ. Спочатку мама, коли подрузі було лише одинадцять, а через вісім років і не стало батька.
Тоді Марія почала опікуватись своїми братами. Вся жіноча робота впала на її плечі, час від часу приходили з допомогою її тітки, а так вони в основному давали собі раду самі.
Тоді ще не було таких великих заробітків. Старший брат був трактористом, а молодший вивчився на столяра. Все життя вони вчились економити, щоб не залишитись без грошей.
Така звичка з ними залишилась і до сьогодні. Не раз спостерігаю таку картину, як Марія в магазині купляє три цукерки, чи три печива.
Комусь з боку смішно і дивно, а мені все зрозуміло, це життя їх зробило такими, прив’язаними один до одного і залежними від фінансового становища.
Та в своєму середовищі вони щасливі. Сьогодні як і колись тримають велику господарку і садять багато поля.
Чи їм це потрібно? Мабуть без всього цього вони могли б і обійтись і решту життя жити читаючи газету на дивані. Адже за ці роки прискладали економлячи кожен пристойну суму.
Та їхні звички не дають їм отримати насолоду від життя.
А можливо, що весь час в роботі вони почувають себе щасливими. Бо іншого пояснення я не знаходжу.
А у вас є такі рідні чи знайомі? Як можна ще пояснити таке життя?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!