Свекруха замість того, щоб подякувати, що я її сина в люди витягла, звинувачує мене в тому, що він тепер не має часу на неї і на її господарку.

Моя свекруха ще задовго до нашого з Петром весілля почала просити мене, щоб я прийшла до них за невістку, що вона не буде до мене чіплятися і взагалі, вона завжди мріяла про донечку, і буде мене любити і леліяти.

Свекруха моя, мама двох синів. Мій Петро молодший, а старший Сергій живе з сім’єю в іншій області.

Свекор пішов з життя вісім років тому, тому Валентина Іванівна і трималася за Петра, бо жити в своєму будинку, з хоч і невеличкою господаркою, складно.

Село їх гарне, до того ж, знаходиться недалеко від області, тому я й погодилася на цю “заманливу” пропозицію і пішла після весілля в невістки.

Хата в них була велика, подвір’я просторе. Правда, не хватало там жіночої руки. Валентина Іванівна більше дбала за кури, гуси і козу, без якої не уявляла свого життя, а я зайнялась квітами і клумбами, щоб навести на подвір’ї порядок, а потім взялась і за саму хату.

Петро мій працював на роботі, яка більше підходила його мамі – в охороні – добу через дві. Зарплата, самі розумієте – мізерна. Але Валентині Іванівні головнішим було те, що Петро мав багато вільного часу і вона керувала ним в селі, як хотіла.

Час минав, в нас з Петром народилась донечка. Зі свекрухою ми то жили, то сперечались. Багато чого вона мене хотіла “навчити” з дитиною, бо “Колись ми всі так виховували, і нічого, диви які козаки повиростали”.

Я намагалася уникати “гострих кутів”, хоча це не завжди виходило.

Коли зарплати Петра почало ну дуже не хватати (я ж в декреті), я почала наполягати на великих змінах.

Мій знайомий запропонував Петру хорошу роботу. Чоловіку все сподобалось, я також щаслива, що нарешиі зможемо позволити собі більше, а ось Валентина Іванівна розлютилася не на жарт. Звикла вона, що синочок весь час в неї на побігеньках, а тут “халява” скінчилася.

Петро тепер багато часу на роботі, але і гроші приносить нормальні. Та свекруху мою наче підмінили.

Я вчора гуляла з донечкою і подружкою, вона також молода матуся, а коли повернулася додому, то застала свекруху з косаркою в руках.

– Дай Боже щастя! А чого це ви, Валентина Іванівна, за чоловічу роботу взялися? В п’ятницю в Петра короткий робочий день, він все б зробив.

– А це ти, невісточко, у цьому всьому і винна, а тепер тільки підсміхуєшся. Хто тебе просив йому роботу міняти? Колись він і гроші приносив, і мав час козі трави накосити і біля хати помогти. Не треба було тобі до цього мішатися. Жили ж собі нормально, а тепер я маю все на собі тягти, ти ж “пані міська”, нічим мені не допоможеш. А одною красою ситим не будеш.

Свекруха замість того, щоб подякувати, що я її сина в люди витягла, звинувачує мене в тому, що він тепер не має часу на неї і на її господарку.

Читайте також: Коли я приїжджала з Італії, то часто їздила до сватів в село. Я допомагала як на городі, так і фінансово чи подарунками. Мені справді їх шкода. Люди сильно наробляються. А три місяці тому в старшої дочки був ювілей. Я приїхала на дві неділі, щоб побути з рідними людьми. Звісно, на вихідні поїхали і до сватів. Набрала в торбу різного “італійського” і по дорозі в супермаркет заїхали. І треба ж мене було зайти в цей сільський магазин і все почути на власні вуха!

Людоньки, підкажіть, як пояснити людині, що на тій господарці і землі, ще ніхто не доробився і не доробиться?

Для мене, як для дружини і мами, важливіше, щоб чоловік нормальні гроші до хати приносив.

Тепер я стала для свекрухи ворогом номер один…

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!