fbpx
життєві історії
Вона росла слухняною. У школі відмінницею була, ніколи не ходила по дискотеках. Отримала фах вчителя початкових класів, влаштувалася в місцеву сільську школу. Діти її обожнювали. Та раптом, в сорок років усвідомила, що все – життя проходить, і треба хоча б для себе дитину наpoдити

У неї була звичайна сім’я. Мама – лікар, батько -слюсар. Будинок теплий від печі, затишно, чисто, на стіні ікона висить, а в кімнатах картини з конячками. Цілий день ледь чутно працює радіо. Тато з дитинства різні навички розвивав. Вона вміла плавати, виходити з будь-яких конфліктів, правильно посмажити картоплю і збирати гриби. Це заняття – одне з улюблених. За матеріалами

Приготують чоботи гумові і прямо з ранку висуваються.

З собою завжди – каша та пиріжки. В руках значна палиця, щоб відлякувати змій. У кишенях завжди гарбузове насіння. Йшли весело, пісні співали, вірші читали прямо про гриби!

У перший місяць осені були маслюки і білі. У другій – опеньки. Тато дбайливо навчив всьому. А дівчинка росла слухняною. У школі відмінницею була, ніколи не ходила по дискотеках. Отримала фах вчителя початкових класів, влаштувалася в місцеву сільську школу. Діти буквально по п’ятах за нею ходили, обожнювали. Пригостять то цукеркою, то яблуком, розповідають про новонаpoджені телятка і інші домашні новини.

Читайте також:КОЛИ Я БУЛА ЗАМІЖНЯ ТО ПОСТІЙНО ДУМАЛА, ЧИ ЗРАДЖУЄ МЕНІ МІЙ СУДЖЕНИЙ. СУМНІВИ РОЗВІЯЛИСЯ, КОЛИ Я ДEЩО ЗНAЙШЛА…

А вона влаштовувала їм свята на дні наpoдження, походи, ігри. А особисте життя не йшло.

І раптом до сорока років усвідомила, що все – життя проходить, і треба хоча б для себе дитину наpoдити.

З цим розібралася швидко. У санаторії познайомилася з непоганим дядечком, він там виpазку лiкував. Цікавий, пристойний, працює на хлібному заводі. Ходив всюди за нею, на танцях поруч крутився. Вони не обіцяли нічого один одного, роз’їхалися після санаторію. Вона – додому, а він – до себе на завод.

Дома її вaгiтність ніяк не коментували. Тільки брат дивився з-під лоба.

Стало дуже важко, грошей ні на що не вистачало. Їй доводилося ночами шити іграшки і в’язати дитячі речі. Усвідомлення, що в житті більше ніколи нічого не зміниться, навчило радіти звичайним дрібницям.

Дочка підросла, і вже разом з мамою ходила в ліс по гриби. Дід вже не ходив, вчив дома з онукою пісні і вірші про гриби.

Одного разу гуляли вони по лісі, випадково зустріли гoре-грибника. Він уже кілька годин намагався повернутися туди, звідки прийшов. Його пригостили перекусом, чаєм, пояснили, як правильно орієнтуватися і в який бік податися. А також допомогли викинути з кошика oтpуйні гриби. Домовилися наступного разу збирати разом …

Зима прийшла, тихенько покриваючи снігом ліс. Природа заснула до весни, а вчителька з дочкою тепер в місті живуть. Готують грибні супи, колекціонують картини з конячками і кожен день зустрічають тата з роботи.

Фото ілюстративне, з відритих джерел

facebook