Мама в мене дуже чуйна людина, дуже любить усім допомагати. Але це не поширюється на власну дочку та онуку. Коли мені потрібна допомога з дитиною, мама завжди відмовляється, то втома у неї, то зайнятість. Натомість із дочкою сусідки сидить без проблем.

У мене мама все життя дуже активна. Вона і волонтером була, і притулкам допомагала, і на суботники ходить. Словом, має дуже активну громадянську позицію. При цьому у неї двоє дітей – я та мій старший брат Дмитро.

Всі і завжди захоплювалися нашою мамою – яка чуйна, яка співчутлива. Завжди та всім готова допомогти. На жаль, на свою сім’ю це не поширювалося. Тому тато від нас пішов, тож брат з моменту повноліття вдома не з’являвся, а я до останнього намагалася підтримувати теплі взаємини з мамою, але тепер і в мене руки опускаються.

Три роки тому я вийшла заміж. У нас із чоловіком розпочалися звичайні будні молодої родини – орендована квартира, економія, плани на іпотеку. Але через півтора роки я народила дочку, тому плани поки що залишаються планами. Спершу треба якось пережити декрет.

– Може твоя мама зможе допомогти, посидіти з онукою до садка, щоб ти на роботу вийшла? – питав мене чоловік Андрій, коли стало зрозуміло, що ми не витягуємо по грошах. Я не стала вдаватися до подробиць, просто сказала, що на мою маму надії мало, доведеться крутитися самим.

Півроку намагалися на всьму економити, але потім стало зрозуміло, що без додаткового заробітку тут не викрутитися. Я вирішила якось підробляти. Це дуже складно зробити, коли на руках піврічна дитина. Особливих заробітків не виходило.

Потім Андрій поміняв роботу, стало трохи легше, але все одно з грошима було туго. Тоді я таки вирішила звернутися до мами по допомогу. Вона ж на пенсії, дитина у нас спокійна, та й я збиралася вийти лише на половину дня. Одним словом, я до останнього плекала надію, що вона допоможе. Вона так любить допомагати!

Мама мене вислухала, напоїла чаєм і відмовила. Сказала, що у її віці вже дуже важко сидіти з дітьми, самопочуття не те, втомлюється дуже швидко. Хоч я і була морально готова до цього, але все одно стало прикро. Як на інший кінець міста їхати, щоб допомогти розбирати пластик, так і вік не перешкода, і на погоду не звертається увага. А тут – самопочуття.

Ну, відмовила та відмовила. Я прийняла цей факт і ми з чоловіком стали якось крутитися самі. Свекруха щоразу журилася, що вони живуть далеко, а то вона з онукою посиділа б із задоволенням.

Більше я не зверталася до мами. Ми зрідка дзвонили, в гості вона до нас не їздила, до себе не кликала. Нам із чоловіком теж було не до гостей, треба було працювати. Я писала ночами всякі реферати, контрольні, твори та курсові, щоб хоч щось приносити до родини.

Недавно мені зателефонувала знайома та запитала, чи можна мене привітати. Я не зрозуміла, з чим.

– Ну як? Я думала, що ви народили другого. Маму твою тут нещодавно з коляскою бачила. Підходити не стала, дуже поспішала, – пояснила вона мені.

Я спочатку подумала, що знайома обізналася. Але з іншого боку, ми зі школи знайомі, і мою маму вона добре знає. Мені стало дуже цікаво, що за візок мама там катає. Вирішила з донькою під час прогулянки навідатися до бабусі.

Маму я застала, коли вона виходила з під’їзду. Вона насправді була з коляскою. На моє німе запитання вона пояснила, що сусідка попросила посидіти з дитиною.

– А коли я просила тебе зі своєю онукою посидіти, ти мені що сказала? Втомлюєшся, погано почуваєшся! А зараз як, нормально все? – прикро було, хоч плач.

– Не вигадуй, просто тут я не могла відмовити. У Лідочки така складна ситуація! Вона сама виховує сина, їй треба на щось жити. Як не допомогти?

– А коли у нас була складна ситуація, яка, до речі, досі триває, ти що мені сказала? Що ти не можеш посидіти з рідною онукою!

– У вас не така ситуація. І в тебе є чоловік, який вас годує. А лідочка сама виживає. Їй допомога потрібніша.

Ось у цьому вся моя мама. Завжди комусь потрібна допомога. Будь-кому, тільки не рідним людям. Цього, певне, вже не виправити. Розумію тата, який пішов від такої жінки.

Більше я мамі сама не дзвоню, не пишу, і приходити до неї не збираюся. Нехай вона й надалі живе заради Лідочок, Петриків, Мурчиків та Барбосиків. А я якось сама розберуся, у мене є Андрій і донечка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com