Я бігла по коридору клініки, як мені на зустріч вийшов лікар. По його очах мені стало все зрозуміло. Не знаю, що мною керувало, та я забігла в палату. Мама була накрита покривалом, яке я за секунду стягнула. – Мамочко! Благаю, рідненька, не йди! Не залишай мене! – Це було чудо, не інакше!

Сьогодні Карині виповнилося тринадцять. На перший погляд вона була зовсім ще дитиною, але коли хтось дізнавався скільки їй довелося перенести, то розумів, що вона насправді набагато старша від нього самого. Деякі дорослі не змогли б навіть половини винести того, що витримало її дитяче серце. Проте дівчисько перенесло все, що приготувала їй доля, але все рідше на її дитячому обличчі можна було побачити усмішку, а в її дитячих очах радість. Карина була дорослою не за роками.

Незважаючи на те, що Карина мала сьогодні ювілей, до неї на свято ніхто не поспішав. Карина сама так захотіла. Її мама зараз лежала в клініці у важкому стані, а тому їй було не до свята, тому що найближча та кохана людина зараз перебувала між двома життями. Лікарі робили, що могли, але районна лікарня, це вам не столична.

Дівчинка чудово усвідомлювала, що якщо лікарі не зможуть врятувати маму, то вона залишиться на цьому світі одна. Проте для Карини найважчим було те, що вона більше не зможе обійняти матір.

Карина сиділа біля вікна і сльози градом текли з її очей. Лікар виписав матері дорогі препарати, які не було за що купити, та й не було таких у їхній маленькій аптеці, а тому за ними треба було їхати до міста. Вранці треба було це питання вирішити, вона вже сьогодні спробувала заробити.

Вона пішла до кіоску, в якому працювала мамина подруга тітка Ліда.

– Тітко Лідо, а у вас немає жодної роботи?

– Карино, та яка ж у мене робота? Дівчинко, в тебе все гаразд?

Потім вона сходила до діда Степана, який лагодив взуття в невеликій кімнатці на автостанції.

– Дідусю Степане, а може, у вас якась робота для мене є?

– Яка там у мене робота? У мене не більше одного замовлення на тиждень!

Потім пішла до вагонів, які розвантажували чоловіки.

– Дядько може ви мене візьмете. Я дуже сильна, – сказала вона найстаршому з робітників.

– Та мішок більше за тебе в кілька разів, як ти його нестимеш? – відповів той.

Чоловіки почали сміятися і Карині довелося піти.

Зараз Карина сиділа біля вікна, лила гіркі сльози та згадувала те, як їй жилося раніше. Життя було зовсім не таким, як написано в книжках, які читала мама. Тільки за останні кілька років вона втратила братика, батька та бабусю. Саме таким було реальне життя.

Вона дивилася, як за вікном кружляла хуртовина, як раптом…

Вона побачила матір, яка стояла боса на снігу і махала дочці рукою. Карина моментально зрозуміла, що та прийшла з нею попрощатися.

– Мамочка, – шепотіла Карина. – Щось трапилося з мамою.

Карина швидко взула валянки та пальто, а потім вибігла з дому. Дівчинка побігла до клініки, яка була вниз вулицею.

Вона прибігла, посмикала двері, ті виявилися закритими. Карина що було сил почала стукати у двері.

– Зараз відкрию! – сказав сторож.

Як тільки сторож відчинив двері, Карина помчала в палату, в якій лежала мама.

Коли вона підбігла до палати, то побачила чергового лікаря, що виходив з неї. Лікар зупинив дівчинку. Карина глянула в його очі і їй уже нічого не треба було казати.

– Карино, – звернувся до неї лікар, – тобі туди не треба заходити. У тебе є якась рідня?

Карина буквально відкинула лікаря вбік і вбігла в палату. Мати лежала накрита простирадлом.

Дівчинка потягла за край простирадла, а потім відкинула його в куток.

Вона схопила матір за руку.

– Мамо, мамо, – загукала щосили Карина, заливаючись сльозами, – мамо, люба моя! Ти не залишай мене! Найкраща не залишай мене! Як я житиму без тебе! Мамочко, ти тільки не йди, не залишай мене.

Лікар спробував відтягнути доньку від матері, але Карина пручалася як могла.

– Доню, я тут, – почула Карина, такий рідний та улюблений голос матері.

Потім вона побачила, як у матері ворухнулася рука.

– Це фантастика! – шепотів здивований лікар. – Цього не може бути.

У цей момент він побачив, як рука матері ніжно гладила Карину по волоссю.

– Це справжнє диво, – здивовано шепотів лікар.

Фото ілюстративне