З Максимом я познайомилася на ювілеї свого племінника. Мене притягнуло те, що він, як і я – самотній. – Чого поодинці час коротати. Давай жити разом. Веселіше ж. – Я не задумуючись погодилася. А згодом навіть пописала Максима в своїй квартирі. Про ще тепер дуже шкодую.

Оксані сімдесят шість років вона жила одна в невеликій двокімнатній квартирі. Чоловік давно пішов з життя, а дітей у пари не було. Оксана часто скаржилася своїм родичам на самотність. Їй хотілося, щоб поряд була людина, з якою вона могла розділити радість і горе.

Одного разу в одного із родичів Оксани був ювілей. Там вона й познайомили із Максимом. Родич представив Максима, як свого друга і сказав Оксані, що той позитивний чоловік.

Про себе Максим казав, що він колишній військовий зараз на пенсії. Живе він у селі, має там невеликий будиночок. Дружина його пішла з життя, а він дуже хотів би бачити поряд жінку, яка розділила б його самотність. Вони б змогли разом жити в нього, де разом господарювали б і допомагали в усьому одне одному.

Чоловік сподобався Оксані, тим більше що їхні бажання збігалися. Незабаром вони зареєстрували шлюб. Щойно вони стали чоловіком і дружиною, питання про переїзд до села більше не порушувався. Максим попросив Оксану прописати його у своїй квартирі. Жінка погодилася.

Усіма документами займався Максим, а Оксана вірила йому. Згодом виявилося, що частина квартири жінки належить Максиму. Тоді він з нею розлучився, і залишився жити у її квартирі. У свій сільський будиночок чоловік не повернувся. Хоча, може, будиночка, у нього й не було, до себе він за весь час не запросив Оксану жодного разу.

Нині Оксана живе у комунальній квартирі, Максим її сусід. Все оформлено згідно із законом, виселити чоловіка вона не може. Оксана попросила допомоги у свого родича, який познайомив її з Максимом. Але той сказав, щоб вони самі спробували розібратися в ситуації, що склалася, а він не буде навіть влізати в цю справу.

– Дорослі люди, а поводитесь, наче підлітки!, – сказав він і поклав слухавку.

Фото ілюстративне