fbpx
життєві історії
Я повернулася з Італії де провела багато років і нарешті почала жити. Діти вже дорослі. Сину я придбала квартиру в новобудові, а дочці залишила свою. Я ж думала, все зробила по-чесному. Та дочка іншої думки. – Ти проміняла мене на цю Март, мамо! Повертайся в Італію і не сміши людей. Закохалася вона в такому віці! Ти ж не завершила свою місію. Купиш мені квартиру в новобудові і тоді роби що хочеш

Я повернулася з Італії де провела багато років і нарешті почала жити. Діти вже дорослі. Сину я придбала квартиру в новобудові, а дочці залишила свою. Я ж думала, все зробила по-чесному. Та дочка іншої думки. – Ти проміняла мене на цю Март, мамо! Повертайся в Італію і не сміши людей. Закохалася вона в такому віці! Ти ж не завершила свою місію. Купиш мені квартиру в новобудові і тоді роби що хочеш.

Дочка проти того, щоб я залишалася в Україні назавжди.

– Брату ти квартиру в новобудові купила, а мені ні.

І це після того, як як я пообіцяла, що моя квартира, в якій вона прописана, буде її. Та що буде, вона вже її.

Я п’ятнадцять років гарувала в Італії, все заради дітей, бо виховувала їх одна. З чоловіком розлучилися коли сину було десять, а Улянці 8.

Багато мені допомагали мої батьки і колишня свекруха. Лідія Іванівна ніяк не могла змиритися з тим, що її син покинув сім’ю заради іншої жінки, ще й з двома дітьми.

Жити було важко, тому я й подалася при першій можливості на чужину, щоб поставити дітей на ноги, щоб їм жилося краще ніж мені.

Син мій вже одружився, скоро в них з Яною народиться первісток, а Улянка моя навчається на юридичному.

Після весілля я подарувала сину двокімнатну квартиру. Ремонт вони вже робили за свої кошти, як і облаштовували меблями.

Невістка моя хороша, як і свати. Ми часто зідзвонювались, а коли я приїжджала, то завжди на декілька днів і в них гостювала.

Уляна ж живе в моїй двокімнатній квартирі, яка дісталась мені від бабусі і дідуся. Так, квартира в старому будинку, але я поробила всередині все дуже гарно. Уляна всі старі меблі викинула і за гроші які я висилала, придбала все нове і сучасне.

Я не думала залишатися в Україні, але життя так закрутило мною, що тепер я не знаю, що маю робити.

Річ в тім, що я закохалася, і мені здається, вперше у житті – по-справжньому. Хоча Уляна каже, що в моєму віці це смішно.

Почну з того, що в мене була найкраща подруга Тетяна.

Жоден мій приїзд в Україну не обходився без наших зустрічей.

В Тетяни і Олега двоє дітей. Старша дочка вже заміжня і має діток, а молодшій Мартусі всього десять років. Різниця у віці велика, але вона була для них як ангелик, посланий Богом, коли вони того зовсім не очікували.

Чоловік Тетяни дуже хороший. Не буду приховувати, я навіть трішки, білою заздрістю, їй заздрила. Такі чоловіки в наш час на вагу золота. І зварити вміє, і поприбирати і стіл з нічого накрити і подорожувати любить. Не чоловік, а золото.

Жили вони дуже гарно, поки в їх дім не прийшла біда. Тетяна серйозно захворіла. Два роки вони боролися, але недуга виявилася сильнішою.

Я була в Україні, коли її не стало. Я бачила весь біль рідних. Я чим могла, підтримувала їх, а найголовніше – Мартусю, яка залишилася без материнського тепла.

Коли я приїхала через пів року, то звісно ж провідала і сім’ю Тетяни. В цей час між нами з Олегом і промайнула ця іскра.

Ми закохалися один в одного, як школярі. Я ще повернулася після цього в Італію, але щоб завершити всі справи і переїхати жити до Олега і Мартусі.

Я нарешті почала жити, але якщо син за мене лише порадів, то дочка тиждень зі мною не розмовляла.

– Ти проміняла мене на цю Марту, мамо! Повертайся в Італію і не сміши людей. Ти ж не завершила свою місію. Купиш мені квартиру в новобудові і тоді роби що хочеш.

Мені дуже сумно, що дочка бачить в мені лише гаманець. Уляні мало тої квартири, яку я на неї переписала. Замість того, щоб порадіти за мене і Олега, вона показує свій протест.

Читайте також: Я вийшла заміж за вдівця з двома дітьми. Роман ідеальний і чоловік і батько. Ми б жили собі спокійно, якби не його мама. Річ в тім, що Ірина Петрівна постійно мене зрівнює з Лілею. Я взагалі дивуюся, як вона мене в дім дозволила привести. – Ромчику, ти оскверняєш пам’ять Лілі. В цьому домі недавно ще вона господарювала. – А в ці вихідні вона знову до нас прийшла, але претензії були інші

Як я, як мама, повинна на це реагувати?

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page