Моя свекруха прийняла мене як рідну дочку. Ми з нею разом не жили, але часто зустрічалися. Коли вона ще мала силу, то тримала господарку, та й на городі все своє було посаджене.
Ми їй везли різні “ляґуміни” з міста, а везли назад повне багажне відділення різної смакоти: молочні продукти, м’ясні, влітку овочі та фрукти.
Свекруха втратила двадцять років тому свою дочку, яка була хворою, тому всю свою любов вона перенаправила на мене і на наших з Дмитром дітей.
Всі літні канікули вони були у бабусі. Свекруха пекла пиріжки, а дітвора на порозі старенької хатинки наминала їх з молоком.
Ех і життя колись було…
Тому я завжди розуміла, що прийде час, і свекруха потребуватиме нашої допомоги.
Старший син вже одружився і живе окремо. Молодший поки з нами.
В нас трикімнатна квартира. І ось час, коли пора забирати свекруху в свою квартиру збігся з 24-м.
Виходу інакшого не було. Я підготувала кімнату старшого сина для Анни Григорівни, і стала чекали її приїзду.
Спершу чоловік перевіз всі її найнеобхідніші речі. Мене відразу ж налякав їх запах, але я все випрала у великій кількості ополіскувачу з “парфумами”.
Все висушила і гарненько поскладала в шафу, яка знаходиться в її кімнаті.
Через дві неділі чоловік перевіз і свою маму.
Ми її покупали, переодягли у все “пахуче”, але проблема таки не пропала.
Я не розумію звідки, але цей “старечий” запах заполонив всю нашу квартиру.
Син перестав приводити в квартиру своїх друзів. Мені також не по собі, коли приходять мої куми чи подруги.
Я чоловіку нічого не говорила. Його майже ніколи немає дома. Та й чоловіки якось цього не чують.
Свекруха ще може і їсти нам приготувати, і скажу чесно, в неї це виходить дуже смачно. Але все псує “старечий” запах. Я не знаю як з ним боротися.
Якби моя воля, я б відправила її назад в село. Вона в нас “віджила”, може їй і справді було б в селі спокійніше.
А як ви з цим боретеся?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua