Свекруха їй ближче за рідну матір. Хто б міг подумати, що може так бути.
– Я вважаю, що донька свій вибір зробила сама! – ображено зітхає пенсіонерка Антоніна Василівна. – Я їй не потрібна! Нав’язуватися не бачу сенсу. Те, що свекруха знає про майбутню дитину, а я, рідна мати, ні – це вже остання крапля, я вважаю. То хіба так робиться?
Очікування на дитину, у тридцятирічної Ксенії не проста, а, як кажуть лікарі – золота: після багатьох років спроб. Цього разу все йде добре, і термін вже досить великий, підбирається до середини.
Але Ксенія з чоловіком забобонно вирішили не говорити про своє цікаве становище нікому. До останнього часу не в курсі були ні найкращі друзі, ні навіть Антоніна Василівна, мати Ксенії.
Ніхто, окрім свекрухи, Лідії Миколаївни. Треба сказати, зі свекрухою у Ксенії напрочуд теплі стосунки із самого початку. Лідія Миколаївна весела, позитивна, щира.
Вона молодша за Антонину Василівну на десяток років, сина народила дуже рано і з невісткою вони, по суті, як подружки. Зі свекрухою Ксенія може обговорити і книги, і фільми, і молодіжну моду, як із ровесницею.
З мамою, звісно, не те. Антоніна Василівна – звичайна в міру депресивна пенсіонерка, яка живе на пенсію, вічно економить, що існує пліч-о-пліч із постійно включеним телевізором.
– Я про цю Лідію Миколаївну тільки й чую від дочки останні десять років! – ображено зітхає Антоніна Василівна.– Усі свята вони у свекрухи та її чоловіка. Відпочивати разом їздять! По магазинах ходять, щось купують, обговорюють. Лідія Миколаївна, Лідія Миколаївна се! Рідна мати не потрібна! Хоча я доньку попереджала: мовляв, дружба зі свекрухою – це добре, але розслаблятися не варто, та й сильно зближуватися теж. Свекруха – це ворог! У будь-якому конфлікті вона завжди буде на боці сина. Так що чим вона менше знає, тим завжди краще!
Але Ксенія перестороги матері явно не слухає. У свекрухи молодий п’ятдесятирічний чоловік, вони працюють і добре заробляють, ведуть активний спосіб життя, подорожують, їздять театрами, займаються спортом. У них великий заміський будинок, купа друзів, пікніки та шашлики майже щотижня.
– Як медом у них там намазано, – зітхає Антоніна Василівна. – Молоді від них не вилазять!
Їй хотілося б, щоб дочка дзвонила, цікавилася її життям, ділилася планами, приходила у гості, розповідала щось цікаве. Але все спілкування з часу заміжжя Ксенії йде лише з ініціативи Антоніни Василівни.
– Завжди дзвоню я, і як кліщами з неї тягну кожне слово! – розповідає Антоніна Василівна. – Як на роботі? Як вдома? Які плани на вихідні? Де були, куди поїдете? Дочка як обов’язок відбуває, відповідаючи на запитання! «Так, ні, нормально, не знаю ще!» — ось і вся розмова.
Місяць тому Антоніну Василівну запросили в гості до будинку Лідії Миколаївни, де, звичайно, були і Ксенія з чоловіком. Там, у урочистій обстановці, їй і оголосили радісну новину про те, що в неї скоро буде онук.
– Легко було зрозуміти, що новина з усіх присутніх це лише для мене! – бідкається Антоніна Василівна. – Свекруха давно в курсі, і навіть свекор теж, хоча він не рідний батько зятя, і майбутньому малюкові навіть зовсім не рідня.
Загалом, Антоніна Василівна серйозно образилася на доньку і вирішила зробити перерву в спілкуванні.
– Четвертий тиждень пішов, як не дзвоню, ніяк не виявляюсь, і що ти думаєш? Ніхто не помітив! – Ображено розповідає вона. – Дочка навіть жодного разу не вийшла на зв’язок, щоб запитати? Ні, ну як – раніше я дзвонила через день та кожен день, а тепер замовкла, ну логічне ж питання – щось трапилося? Але це нікого, схоже, взагалі не турбує. Ну і добре, треба робити висновки! У моєї дочки тепер інша мама, Лідія Миколаївна. А я не потрібна!
Як вважаєте, чи має право Антоніна Василівна ображатися на дочку?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
