Вічна проблема: свекруха і невістка… Не всім молодятам вдається одразу жити окремо. Хтось іде в невістки, хтось – в зяті.
Так і я, проживши в невістках лише п’ ять років, повернулась у батьківський дім. Нажилась, наслухалась тих зневажливих слів, відчула байдужість від свекра і свекрухи, бо коли мені було важко після появи на світ дитинки, то помагати приїжджала моя мама із сусіднього села, а батьки чоловіка обрали позицію: не пхатися… “ваша дитина – бавте собі самі”.
Сталося так, що довелось переїхати жити до моїх батьків. Все, що надбали, залишили чоловіковій сестрі, бо вона, бач, розлучилась і повернулась у батьківську хату.
Коли я повернулась додому, відчула підтримку батьків, розраду і добре слово. Син підріс, пішов до школи, а я – на роботу. Чоловік теж працював. Дитину лишали дідусю і бабусі. Все стало на свої місця, думала я.
Та де там… під боком жила сусідка, молода жіночка Оксана, вона вже 10 років в невістках. Зраділа, що ми приїхали: “Хоч буде до кого забігти поговорити чи прийти на каву”, – мовила Оксана.
Так ми почали товаришувати сім’ями. Ходили одні до одних в гості. Та Оксанка все розпитувала мене.
“Орисю, коли ти встаєш, що робиш, коли приходиш з роботи? Бачу, що всю роботу по господарці робить твоя мама?! Люди сміються”. Мені прикро чути такі слова в мою адресу. Я помагаю мамі наскільки це в моїх силах.
Цілий тиждень працюю, встаю о шостій ранку. Розумію, що люди говорять і будуть говорити. Що мені ті люди… Більше нервують докори сусідки, адже доступно пояснила: “Оксанко, моя робота важка, бо працюю вихователькою у дитячому садочку, велика відповідальність, та й добираюсь до роботи годину”.
Деколи такі важкі бувають дні, що приходжу з роботи і маю хоч пів годинки полежати. А от в Оксани все по-іншому: робота під боком, не потрібно добиратись, на обід біжить додому, все на місці. Але вона не розуміє, що це пів здоров’я мого забирає саме добирання до роботи.
Коли приходять вихідні, мені потрібно відпочити, навіть довше поспати, та подруга частенько закидує: “Ох і добре, Орисю, тобі живеться біля мами, доки хочеш – доти й спиш, що хочеш – те й робиш. От мені б так”.
Бо в неї все по – іншому, часто мені жаліється на свекруху, що та не дає їй поспати довше з чоловіком; зранку може ввірватись до кімнати зненацька і вигукувати: “Вставайте, вже півні давно проспівали”. Свекруха дуже ревнує невістку до сина (про це я потім довідалась).
Але до чого тут я? У Оксани своє життя, у мене – своє. Вона “жайворонок”, бо скоро встає, я “сова” – пізно лягаю, довше сплю.
Мені неприємно, що подруга постійно цим докоряє. Як маю донести їй, що кожна людина має свій біологічний годинник.
Порадьте, що маю робити, щоб остаточно не посваритися з подругою?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
