Живу я з чоловіком Кирилом разом вже більше ніж 15 років разом.
Познайомилися ми вже в старшому віці, коли вже кожен з нас декілька років робив на роботі. Довго не зустрічалися, почали жити разом, а згодом і одружилися, тоді Кирилу було 31 а мені 28.
Багато часу не минуло, як ми почали пробувати стати батьками, але вийшло це не зразу…
Кирило дуже хотів синочка, і коли дізнався, що я при надії, зрадів, але радість не тривала довго… Як тільки він дізнався на УЗД, що буде дівчинка, сильно засмутився, хоча засмутився це напевно – не те слово.
Щоб трішки покращити настрій Кирила я запропонувала назвати дівчинку Олександра, що можна було скорочено Саша. Чоловік погодився…
Перший рік з немовлям був дуже важким, попри все мій чоловік не припиняв спроб, щоб я погодилася на ще одну дитину, з надією, що це буде хлопчик… Я, звісно, йому пояснювала, що поки не готова і на щастя, Кирило погодився почекати поки Саша підросте…
І от коли вже донечка стала дорослішою, ми вирішили спробувати і ще раз, але… Бог більше не дав нам діточок…
Як ми не пробували, як не старалися, але ще раз матір’ю я не стала.
А от мій Кирило, ще довго не втрачав надії, але з часом змирився.
Хоча іноді при суперечках він дорікав мені, що це через те, що я просила його почекати з другою дитиною, в нас нічого не вийшло.
Як Саша підросла, то Кирило пробував її з собою брати в майстерню, пробував з нею дивитися футбол, а з часом віддати на спортивні секції, але ці всі знаття не сильно цікавили дівчинку. І все частіше вона почала пручатися, і вередувати, коли треба було іти на заняття спортом.
Тоді Кирило зовсім втратив до неї цікавість, став холодним і суворим. Моя маленька донечка так тягнулася до нього, але тато все одно не звертав на неї уваги.
Тож я вирішила втрутитися, поговорити з чоловіком.
Розмова довго не тривала, а переросли в “бурю”. Єдиним моїм проханням було, стати ласкавішим татом для нашої донечки. Але тоді Кирило сказав, те, що я боялася почути найбільше, напевно за все своє життя.
Він сказав, що йому не треба, щоб Саша його любила, йому треба, щоб вона його боялася і поважала.
Ця фраза мене збила з ніг, я зовсім не знаю, що мені робити. З одного боку Кирило її батько і мені хотілося б, щоб він був поруч з донькою, але чи вийде мені його змінити, або ж змусити бути хорошим?
Чи можливо варто його лишити в спокої? Такий він вже є і нічого не зміниш?
Автор – Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!