Я людина проста, живу в селі на Волині, село у нас маленьке, далеко від міста, я всього лише кілька разів в житті туди їздила. Все моє життя – тут, я не люблю метушню міську, машини, великі будинки.
Вийшла я заміж за місцевого хлопця, ми з Дмитром жили добре, але у нас дуже довго не було діток, 9 років! Ми молилися, їздили по святих місцях і джерелах.
І диво сталося – в ніч на Івана Купала 35 років тому народилася наша Алевтина, яку так назвали на честь бабці Дмитра.
На ранок після народження донечки мені моя бабуся, яка в нашому селі лікувала людей молитвами і замовляннями, сказала, що Алевтинка буде незвичайна дитина, не така як усі сільські.
Так воно й було: в город чи до худоби нашу дитину було не загнати, зате від книжок не відірвати. Мене це дивувало, засмучувало, але що вже вдієш – така вродилася.
Але ж вродлива, розумна така дитини вдалася! Вчилася на відмінно, вчитися у виш хотіла. Але ми з чоловіком відмовили – грошей таких у нас нема, та й навіщо воно для сільського життя?
Дочка нас послухала. Але такою як ми так і не стала. Переїхала в райцентр, влаштувалася там на роботу, власними зусиллями і за допомогою курсів вивчила англійську мову, перекладає студентські тексти чи щось там таке. Купила квартиру, машину.
Чоловік мій вже полинув на небо, живу сама, Алевтинка лиш зрідка в гості заїжджає. І кожного разу я її вмовляю: лишайся! Але все даремно.
Я, вже й не знаю, чесно кажучи, як людям с селі в очі дивитися! Всі однокласниці і подружки моєї дочки вже діток в школу віддали, а моя пустоцвітом ходить, про сімʼю і дітей і думати не думає!
Та й кому вона вже треба в 35 років? Я раджу їй вже хоч за Микиту з нашого села йти, її однокласника. Він звичайно на голову нижчий, хата маленька, та й жінка колишня з дітьми – на сусідньому подвірʼї, але хоч не сама би була моя Алевтинка.
Але дочка й чути про таке не хоче, сказала, що з часом мріє в іншу країну виїхати взагалі. Ну як так можна??? Покинути рідну землю, село?
А казала ж мені баба, ще коли Аля народилася, що вона дивна буде. Я дуже засмучена, якщо чесно, не про таку старість у самотності я мріяла, хотіла онуків і затишного родинного тепла, життя у колі рідних і близьких людей.
Автор – Олена М.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.